Сфера интеллектуальной безалаберщины

16 марта 2010

Ім’я щонайменше чотирьох українців мають гриміти на цілий світ! Вони – винахідники того, що наукою визнано як неможливе. Гравітаційно-магнітний вічний двигун, вічний безпаливний двигун Слободянюка, вічний двигун Гурика, вічний двигун ЧВЛ.

І це – не уривок з книжки середньовічних алхіміків, а заголовки офіційних українських патентів!

Неймовірно, але у ХХІ столітті, в цивілізованій європейській державі, – патентують винаходи, які вже своєю назвою, не один вік, суперечать законам термодинаміки.

У сфері компетенції держдепартаменту інтелектуальної власності відбуваються й інші речі.

Так, телепродюсер Ігор Кондратюк три роки не міг довести власне авторство на популярний проект "Караоке на майдані". Всесвітньо відомого режисера Єжи Гофмана українська "найсучасніша" – так її презентує департамент – система взагалі позбавила майнових прав автора, які у світі визнані беззаперечно.

Згадувати про піратські диски і комп’ютерні програми вже, напевно, моветон.

Це наводить на роздуми: чи не зводиться експертна оцінка департаменту інтелектуальної власності до пошуку в Google? І це – в кращому випадку.

Бо як пояснити дозвіл департаменту зареєструвати громадянину Франції торговельну марку Antonov для використання її стосовно літальних апаратів. Невже експерти із захисту інтелектуальної власності не знають, що в Україні виготовляють літак з такою назвою?

Навіть право на сценічне ім’я "Лама" було віддано у свій час невідомому російському проекту, в той час як будь-який інтернет-пошуковик на запит "Лама" видає інформацію про українську співачку Наталю Дзеньків.

Науковці, підприємці, шоумени судяться з департаментом інтелектуальної власності, щоб захистити своє ім’я, патент чи торгову марку. Більшість судів – виграшні для позивачів.

Монопольні права збирати кошти для авторів і виконавців музики в Україні в 2009 році були передані двом приватним структурам, які ще й мають спільних власників – підприємствам "Українська ліга музичних прав" і "Український музичний альянс". Це рішення було підписане керівником держдепартаменту Миколою Паладієм, який взагалі не має права видавати подібні акти.

Водночас контроль за їхньою діяльністю з боку єдиноі державної структури практично відсутній.

На відміну від авторських прав, захист яких взагалі не потребує державної реєстрації, за отримання патенту на винахід або торговельну марку треба заплатити. Від тисячі гривень і більше.

Отримавши патент, фактично папірець, можна дуже сильно тиснути на менш спритних конкурентів. А ще вигідніше – можна за патентом отримати права на технології, до яких ти ніколи взагалі не мав відношення. Наприклад, фінансовані державою наукові та технологічні розробки, вартість яких мільйони.

А "вищий пілотаж" – отримати монопольні в країні права на поширені і очевидні речі, як наприклад, доставка кур’єром продуктів з магазину.

З таким патентом можна сміливо позиватися за його використання до кожного магазину! І шанси отримати компенсацію майже стовідсоткові.

Всі наведені вище тези легко підтвердить будь-який патентний повірений. А якщо трохи пошукає, то повідомить і прізвища таких вітчизняних "щасливчиків".

"І проблема навіть не в очевидності помилок установ, керованих держдепартаментом інтелектуальної власності, а в тому, що найбільшим його реальним досягненням за 10 років стала 9-поверхова будівля, де працює лише близько 100 експертів.

Під які "шляхетні" цілі задіяні інші сотні працівників системи інтелектуальної власності в Україні, і тисячі квадратних метрів, нехай оцінюють контрольні органи", – говорить Дмитро Гузій, радник міністра освіти і науки, юрист, який часто виступає захисником тих, чиї права постраждали.

Персона

Деградація цієї "поважної установи" почалася ще в 2000 році, коли відомство очолив Микола Паладій.

"Вічні двигуни", історії Ігоря Кондратюка, Єжи Гофмана, Володимира Івасюка, українського винахідника флешки – цьому доказ. Назвати сферу "успішною" можуть лише люди, життя яких дійсно розквітнуло на безперервному потоці "інтелектуальних" грошей.

На ці гроші вони навіть щорічно вивозять "друзів системи" у фешенебельні готелі Криму і Карпат на "конференції, присвячені актуальним проблемам інтелектуальної власності в Україні". Ну а самі регулярно відвідують Женеву та Брюссель – мабуть, для "підвищення кваліфікації".

Гроші

В усіх країнах заведено, що гроші, сплачені за видачу патентів, мають використовуватись прозоро і публічно на розвиток системи інтелектуальної власності – бо це ж не приватна справа.

Урядом України також приймалися постанови, що всі збори за патентні процедури надходять до експертних установ, обліковуються державою, а міносвіти затверджує порядок використання цих коштів.

Виникло завдання: яким чином перевести державні кошти під приватний контроль?

І тут прислужився Паладій.

Відшліфована ним схема вражає: всупереч законодавству всі функції органу влади у сфері інтелектуальної власності, яким формально було і залишається міносвіти, протягом 2001-2005 років були "подаровані" департаменту ІВ чинними на той час міністрами.

Ці функції включають призначення експертних установ, облік та витрачання коштів від патентних зборів, тощо.

З того часу патентні збори, від 50 до 200 мільйонів гривень на рік, надходили на рахунки держпідприємства "Український інститут промислової власності" (ДП "Укрпатент") – передусім як… комерційний дохід від виконаних робіт!

Державний бюджет не те, що цих грошей не бачив, держава навіть не отримувала ПДВ. А реальне керівництво "Укрпатенту", згідно з його ж статутом, здійснює… правильно, департамент інтелектуальної власності. І передусім – його голова Микола Паладій.

Отакий чудовий винахід. Правда, цей винахід незапатентований, мабуть, через вже повну аморальність.

Все стає зрозумілим, коли бачиш машини Паладія та його дітей, будинки в Кончі-Заспі. І це при тому, що пан Микола є простим держслужбовцем. Юридична фірма, яка представляє інтереси "його" установи в судах, за тарифами найдорожчих адвокатів, за дивним збігом обставин заснована його рідною донькою – Євгенією Паладій.

З пані Євгенією пов’язана ще одна цікава історія.

Офіційний патент, виданий департаментом у 2003 році (!), засвідчує, що Євгенія разом із народним депутатом Ігорем Шаровим винайшла… "спосіб продажу товарів та надання послуг через інтернет кур’єрською доставкою".

І експерти не зважили на те, що торгівля через інтернет була відома ще задовго до 2003 року, коли її "винайшли" дочка Паладія та пан Шаров.

Підрядниками "Укрпатенту" і держдепартаменту, "для забезпечення розвитку системи інтелектуальної власності в Україні", постійно виступає ряд інших комерційний структур, зв'язок яких з родиною пана Паладія легко простежити.

Далі буде?

Міносвіти і науки під керівництвом Івана Вакарчука видало низку наказів, які повернули від цього департаменту – державний контроль над кадрами, фінансами та стандартами, як це прямо встановлено законодавством.

Повернення публічності цій сфері має зробити прозорими та чесними процедури, "виховати" експертів, та підвищити їх професійність.

Але це також означає, що люди, які роками контролюють фінансові потоки департаменту і їх "інтелектуальні"» провідники – втратили б цей контроль.

Тому держдепартамент просто письмово – !!! – відмовився виконувати ці накази міністра.

Його керівництво, а за ним і керівництво "Укрпатенту", – ховають печатку та статут підприємства, відмовляються спілкуватись із представниками міністерства, через "небайдужих" нардепів та інших "друзів" використовують щонайменші можливості тиску на міносвіти.

Бо точно знають, що на кону – не тільки їхні гроші.

Винахідники та співаки, яким доводиться працювати з департаментом, уже давно охрестили його діяльність, як "інтелектуальна власність по-паладійськи".

Президент країни обирається на п’ять років. "Президент" українського "інтелекту" сидить на троні уже більше дев’яти років. Незважаючи на все беззаконня та бездіяльність попередніх років.

Це обурює творче та бізнесове середовище.

Чи відбудуться нарешті в департаменті і "Укрпатенті" зміни? Питання залишається для суспільства відкритим.