Наталя Терехова віддає перевагу монологам з Чехова над чаклунськими закляттями

Після виходу на "Інтері" серіалу "Зачароване кохання" актриса Наталя Терехова миттєво перетворилась на народну улюбленицю. Її героїню Женьку полюбили як старі, так і малі, а на саму актрису звалилась неймовірна популярність. Не дивно, що коли Наталі запропонували знятися у продовженні серіалу, вона одразу дала свою згоду. Про нові пригоди Женьки ви зможете дізнатися на "Інтері" з понеділка по четвер о 21:30 у містичній мелодрамі "Зачароване кохання - 2". А ось про зйомки другої частини серіалу, кохання і ставлення до містики Наталя розповіла нашому кореспонденту Юліані Сонцевій.

- Наташо, я знаю, що після першого "Зчарованого кохання" ти знялась у двох великих проектах. Розкажи про них.

- Через рік після закінчення зйомок у "Зачарованому коханні" я взяла участь у двох фільмах: "Ключі від щастя" і "Як же бути серцю" (транслювався на "Інтері" - прим. авт.) За сюжетом ці два проекти дуже схожі: і в одному, і в другому я граю мати, яка втрачає своїх дітей. Різниця лише в тому, що у "Ключах..." - хлопчика, а у "Як же бути серцю" - дівчинку. Через таку схожість ролей часом я й сама губилась, у якій з двох картин знімаюсь у даний момент. Чесно кажучи, це не дуже добре і для мене, і для глядачів: їм - нецікаво дивитись, а я, граючи однотипних героїнь, нічого нового для себе як актриса не відкрила. Хоч загалом мене часто запрошують на ролі таких світлих, невинних дівчат, яких постійно хтось ображає. З одного боку, це плюс - отже, режисери бачать мене саме такою, можливо, я випромінюю відповідну енергетику, але з іншого - хочеться і чогось іншого, нового.

- Зіграти погану дівчинку?

- Саме так. Ось у мене у вересні-жовтні будуть зйомки у новому проекті на Кубані, де я граю разом з Іриною Розановою, і там я втілюю дуже погану дівчину, таке собі стерво. Заради цього проекту я відмовилась від багатьох інших пропозицій, тому що давно мріяла зіграти саме таку роль. До того ж, у мене ще й репетиції у театрі.

- Ти ще й на театр час знаходиш?

- Так, я граю у театрі "Комедіант" під керівництвом Михайла Лєвшина. Зараз ми репетируємо виставу "Му-Му" у жанрі пантоміми: усе дійство ґрунтується на пластиці і жодного слова. Таке важко зіграти, ми довго репетирували, я навіть пожертвувала зйомками. І тільки-но усі налаштувалися на один напрямок, який відпрацьовували тривалий час, як відбулися зміни - нам поміняли хореографа, і з вересня треба починати усе заново.

У театрі я почуваюсь комфортніше, аніж у кіно. Хоч його я також люблю, але там головною є техніка: стати туди, піти сюди... До того ж, у кіно немає чіткої лінії, усе знімається шматками, а театр - це від і до: виходиш на сцену і граєш своє маленьке життя.

- Тим не менше, у другій частині "Зачарованого кохання" ти одразу погодилась взяти участь?

- Абсолютно вірно, ані хвилини не вагалась. Мені надіслали сценарій, я його прочитала, щоправда, лише лінію своєї героїні. Річ у тім, що усі сценарії, які я отримую, в першу чергу читає мама, а потім переказує мені, що там відбувається з іншими персонажами. Це вже стало звичкою.

- Ти колись сказала, що не віриш у містику. А як щодо забобонів? Адже актори здебільшого дуже забобонні люди.

- Не приховуватиму, я також. Вірю в усі ці банальні речі: якщо впав сценарій, перш ніж його підняти, треба на нього сісти і т.д. Також я ніколи не викидаю сценарій, поки не закінчили знімати проект. А якщо я не цілком впевнена, що добре зіграла роль, то зберігаю його в себе чи відвожу батькам, тому що вдома у них можна загубитися. Самі розумієте: якщо це сценарій до серіалу на 60 серій, а він такий не один...

- Під час зйомок були моменти, які давались тобі особливо важко?

- Так, був один момент. За сценарієм я мала читати закляття. Річ у тім, що я людина віруюча і далека від подібних речей - знаю лише молитви, але це зовсім інше. А тут мені треба було вигадати якісь слова, щоб промовляти їх у кадрі і люди вірили мені (глядачі їх не чують). Коли знімали перший дубль, я читала монолог з вистави за Чеховим, у якому колись грала. Говорити необхідно було пошепки, але, тим не менше, під час зйомок я хвилювалась? Раптом глядачі почують деякі слова, а вони зовсім не по темі. Тому ми з режисером Володимиром Янощуком вирішили сісти і вигадати щось більш-менш схоже на закляття. Він переглянув старі книжки і накидав мені на аркуші текст, який я й читала у кадрі. Зізнаюсь, було трохи моторошно.

- Ти сказала, що останнім часом в усіх проектах граєш вагітних жінок. Сама про дитину не замислювалась?

- Я дуже хочу дитину, і ми з Толиком плануємо незабаром серйозно зайнятися цим питанням.

- Толик - це актор Анатолій Ільченко, твій новий коханий? Як ви познайомились?

- Так, це він. Ми познайомились, коли я ще була заміжня. Одразу після весілля я прийшла працювати до театру, у якому працював і він. Ми навіть репетирували в одній виставі. Як він мені нещодавно зізнався, я йому одразу впала в око. А я, як дівчина заміжня і яка кохала свого тоді ще чоловіка, звісно, на нього жодної уваги не звертала. Хоч ми й спілкувалися і весь час жартували. А ось потім, коли у мене в родині почались проблеми, я поглянула на Толика іншими очима. Адже він дуже красиво залицявся до мене: квіти дарував, подарунки, а після вистав приносив букети з величезних повітряних кульок. Зараз я сміливо можу сказати, що дуже щаслива, тому що зараз моє почуття - це точно кохання!

- А не страшно було розпочинати нові стосунки одразу після не зовсім вдалого шлюбу?

- Розпочинати нові стосунки після розриву, звісно, складно. Але на той момент я цього потребувала. До того ж, усе вийшло само по собі: я навіть не помітила, як ми з Толиком почали зустрічатися. А можливо, до цього йшлося, а моє розлучення просто стало відправною точкою у наших стосунках. Але моє заміжжя стало добрим досвідом: я багато з нього винесла, багато чого навчилась, стала мудрішою, і тепер, сподіваюсь, зможу вберегти себе і наші стосунки з Толею від усіляких помилок.

- Маєте намір офіційно оформити стосунки?

- Так маємо, але поки не знаємо коли. Увесь час зйомки, зйомки, та ще й криза. А хочеться, щоб усе було урочисто й вишукано.

- А нерозділене кохання у тебе в житті було?

- Було, але не зовсім нерозділене, тому що хлопчикові, якого я кохала, я подобалась. Але це було усе таке дитяче. Я тоді вчилась у 10 класі і ходила до телевізійної студії, саме там ми і познайомились. Цьому хлопчикові я просто подобалась, а з мого боку почуття було серйознішим, і я страшенно страждала, плакала. Такий юнацький максималізм. Зараз згадую цю ситуацію, і смішно стає.

- Чим полюбляєш займатися у вільний від кіно та театру час?

- Колись я захоплювалась ліпкою з глини, у вільний час ходила до спеціальної школи, де цьому навчали. Мені це дуже допомагало розслабитися. Але зараз просто немає часу: постійні зйомки і щоденні репетиції у театрі. А коли прихожу ввечері додому, то єдине, на що мене вистачає, - приготувати вечерю, а потім хочеться полежати. А якщо випадає вільний деньок, то їду на Єлагін острів у нас в Пітері, блукаю, сиджу на лавочці, ласую морозивом. Можливо, звучить банально, але відмінно розслабляє і заспокоює. Ще у парках люблю гуляти, особливо восени. Я взагалі обожнюю цю пору року - можливо, тому що я народилась восени, у вересні. Дуже комфортно почуваюсь у цю пору року.

- Ти живеш у Пітері, але багато знімаєшся у Москві. Не збираєшся перебратися до столиці вашої батьківщини назавжди?

- Ніколи в житті не поїду з Пітера, навіть якщо запропонують там хорошу постійну роботу. Стосунки з Москвою у мене чомусь не склалися. Я не приймаю це місто, чи воно не приймає мене. Складно сказати, з чим це пов'язано, але я не можу довго перебувати у Москві. Стає дуже незатишно, некомфортно. Моє місто - Пітер, а друге близьке мені місто - це Київ, тому що вони навіть схожі між собою: такі спокійні.

- Ти дуже відкрита людина. Не важко тобі "крутитися" у жорсткому світі кінобізнесу?

- Скажу відверто, важкувато. Мені навіть знайомі та близькі кажуть, що треба розвивати у собі жорсткість, не бути такою м'якою і доброю. Тим більше, що свого агента у мене немає, тому вирішувати усі грошові та інші питання, спілкуватися з продюсерами мені доводиться самій. А це забирає багато сил і нервів.

- А чому ти не знайдеш собі агента?

- Я б із радістю, але зараз дуже мало хороших агентів, і важко знайти людину, яка буде замість тебе. Трапляються не дуже чесні люди, тому я поки вирішила, що обійдусь своїми силами. Хоч мені періодично телефонують агенти і самі пропонують свої послуги, але я поки у роздумах.

- Ти, я так розумію, все сприймаєш близько до серця?

- Дуже! Я шалено емоційна і це жахливо, тому що часто просто вибухаю через якусь дрібницю і можу перегнути палицю. Хочу навчитися контролювати себе, свої емоції. Головою розумію, що не треба нервувати, але починаю накручувати себе, телефоную мамі і її накручую також. А вона така панікерка, як і я, тому можете собі уявити... А потім нашим чоловікам доводиться нас заспокоювати: маму - татові, а мене - Толику.

- Після першого "Зачарованого кохання" ти стала дуже відомою. Люди на вулицях впізнають, підходять за автографами?

- Впізнають і на вулиці підходять, здебільшого кажуть: "Ой, а Ви зовсім інша! Ви худіша, Ви молодша". Про те, що у житті я худіша, аніж на екрані, мені кажуть усі і завжди. Просять автограф чи сфотографуватися. Мені завжди дуже приємно, і в той же час незручно.  Тому що зіркою себе не вважаю і завжди трохи соромлюсь, коли підходять за автографом. Розумію, якби Алла Пугачова пройшла, а то я.

Источник: Інтер