"Інтер" представить документальний проект до річниці Другої світової війни

Про трагедію білоруського села Хатинь, де у 1943 році німецькі окупанти заживо спалили 149 мирних жителів, знає майже кожен школяр. Однак про аналогічні випадки в українських селах з жертвами у кілька тисяч і сьогодні мало хто чув. Чому радянська пропаганда замовчувала факти масового знищення мирного населення нацистами і кому це було вигідно? У цьому спробують розібратися творці документальної стрічки "1377 спалених заживо", яку "Інтер" покаже 1 вересня о 23:40 - до 70-ї річниці початку Другої світової війни. Автор і режисер фільму - Іван Кравчишин (студія "07 Продакшн").

Розправи над мирними людьми мали місце на усіх окупованих територіях, але такого масштабного винищення, як в Україні, не було більше ніде. 1377 - саме стільки українських сіл разом із мешканцями спалили фашисти у Другу світову війну, загинуло більше 50 тисяч людей - переважно діти, жінки та старі. Разом же за період німецької окупації було знищено 3,9 мільйонів мирних жителів!

... Ранок 1 березня 1943 року назавжди вписано чорними літерами в історію маленького містечка Корюківка на Чернігівщині. 7 тисяч його мешканців було знищено за три дні каральної операції гітлерівців. Це була найстрашніша і найкривавіша розправа над цивільним населенням на території колишнього Радянського Союзу - трагедія білоруської Хатині за кількістю жертв була у десятки разів менша. Але як так сталося, що про неї пам'ятають лише вцілілі свідки з сусідніх сіл?

Таких голгоф часів Другої світової війни в Україні - не перерахувати. Село Козари у Чернігівській області з 5 тисячами вбитих, село Піски там же - вотчина Павла Тичини, де "на майдані біля церкви революція іде" - у цій церкві було заживо спалено 300 жінок і дітей, а на майдані розстріляно їх чоловіків та батьків - список можна продовжувати до нескінченності.

Наймасовіші репресії мирного населення мали місце наприкінці 1943 року і були пов'язані з активізацією підпільного руху: у відповідь на партизанські диверсії німці жорстоко розправлялися з місцевими селянами. У цій війні вони нікому не були потрібні - ані своїм, ані чужим. Розповідати про Корюківку та інші їй подібні містечка і села, де бездіяння партизан призвело до масової загибелі невинних людей, означало б скомпрометувати радянський рух опору.

Творці фільму знайшли тих небагатьох очевидців, яким дивом вдалося уникнути розправи окупантів. На сьогоднішній день вони - єдині, хто залишилися в живих, від кого ми можемо дізнатися правду про ті страшні події.

Источник: Інтер