Голосование




влажность:

давление:

ветер:

влажность:

давление:

ветер:

влажность:

давление:

ветер:

влажность:

давление:

ветер:

влажность:

давление:

ветер:



В Україні цензури нема!

22 апреля 2009
Автор зустрівся з головою НЕК з питань захисту суспільної моралі Василем Костицьким у студії програми «Український вимір», а потім проїхався в його машині. І дізнався, що НЕК більше не чіпатиме книжки, телеканали самі просилися підписати Хартію, а експерти комісії годяться Ульянову в бабусі.

Під поняттям «цензура» в нас слід розуміти некомпетентність, помножену на спробу узаконити чергову складову державного рекету. В цьому ваш автор переконався, побувавши на записі програми «Український вимір» (виробництво компанії ESGroup), яка виходить в ефірі Першого національного по буднях о 18.30 і в студії якої цього разу обговорювали проблеми боротьби за моральність нашого суспільства.

Спочатку вашого автора попросили дати коментар із приводу діяльності Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі, бо в студії обіцяв бути її голова Василь Костицький. Маючи непереборне бажання хоча б у такий непрямий спосіб висловити все, що думаю про НЕК, я погодився. Хоча моя думка насправді докорінно відрізняється від думки журналіста Анатолія Ульянова, який у боротьбі з НЕК постраждав фізично і який мусив бути в студії опонентом пана Костицького.

Далі все відбувалося стрімко: мене запросили бути гостем студії, бо, мовляв Василь Костицький не хоче спілкуватися з Анатолієм Ульяновим. Запитавши, чи всіх гостей узгоджують із паном Костицьким і чи не буде гість, який, так би мовити, «пройшов цензуру», грати в результаті на одному полі з головою НЕК, отримав відповідь: «Ні, ми не ходимо під Костицьким! Просто він потрібен у студії, довго вмовляли, тому краще поступитися». Отже, мрія познайомитися з тим, кого називають обличчям української цензури, та ще й висловити своє ставлення до його діяльності особисто, почала завдяки Першому національному збуватися.

Хоча, повторюся, я не вважаю Василя Костицького цензором. А очолювану ним державну бюрократичну структуру - цензурним органом. Але менш безпечною НЕК від цього не стає. Звинувачення НЕК у цензурі - це справді міф. Так на початку запису заявив і Василь Костицький. Коли його попросили назвати, що сьогодні загрожує нашій моралі, Василь Васильович перерахував основні пункти: образа національної гідності українців, поширене в Україні переслідування людей за національними та расовими ознаками, нехтування гідності інвалідів, поширення алкоголізму та наркоманії.

Тобто, якщо вірити голові НЕК, ця комісія повинна робити все можливе, щоби діти та інваліди не жебракували. Щоби реклама алкоголю й тютюну зникла з білбордів і телеекранів. Щоби по селах підлітки не пробували самогон уже з тринадцяти років. Так само НЕК мусить долучитися до всіх ініціатив, об'єднаних дуже милим моєму серцю гаслом «Скажи наркотикам „ні"!». Хочете вірте, хочете ні, але пан Костицький жодним словом не обмовився про те, що перед НЕК стоїть завдання боротися з порнографією та насильством. А також домагатися, щоби по телевізору і в газетах давали лише позитивну інформацію.

Ба більше: коли розмова з ініціативи ведучого Костянтина Жури вже на четвертій хвилині програми цілком логічно й передбачувано перейшла до формату: «Пане Костицький, ви - цензор!", голова НЕК категорично заперечив це. Виявляється, так звану хартію про дотримання суспільної моралі підписано НЕК і телеканалами на прохання та з ініціативи... самих телеканалів! А меморандум аналогічного змісту запропонувала підписати сама Інтернет-асоціація! Всі подібні підписання постали «йдучи назустріч побажанням трудящих» - як це було в часи, котрих не застав мій молодший колега Анатолій Ульянов.

Далі ініціативу активно перехопив ще один учасник дискусії, президент Академії української преси професор Валерій Іванов, який із низького старту кинувся на захист вільної преси і свободи слова. Очевидно, користуючись ученим званням і президентською посадою, він вирішив використати своє право висловити «фе» голові НЕК більш активно, ніж ваш автор. Тому я вирішив не перекрикувати їх обох, щоби студія справді не перетворилася на базар, де ніхто нікого не чує.

Зрештою, думку професора Іванова про неприпустимість будь-якого втручання в свободу преси і тиску на свободу слова я поділяю. Так само як погоджуюся: з подачі НЕК громадянські свободи в Україні починають обмежувати так само, як в Ірані, Туреччині та інших країнах так званого третього світу. На що, правда, Василь Костицький негайно відреагував: «Ось такі твердження і означають приниження національної гідності України! Як ми любимо хаяти свою державу і називати її найгіршою!».

Через те ваш автор говорив, коли йому надавали слово, в черговий раз зупиняючи обурення Валерія Іванова. І все ж таки встиг сказати кілька речей, які вважаю головними джерелами проблеми стосунків нашого суспільства і НЕК. Причому, не довівши жодної думки до логічного завершення через хронометраж програми і активність шановного професора Іванова, я все-таки отримав підтвердження справедливості своїх думок. Бо після запису програми Василь Костицький продовжив спілкування зі мною вже в неформальній обстановці - в салоні свого автомобіля. Щоби трошки повиховувати.

Отже, я нагадав присутнім, що цензура - це те, що ми мали в Радянському Союзі. Коли журналіст мусив узгоджувати кожне своє сумнівне слово з цензором організації під назвою Головліт. Я, починаючи як журналіст ще в СРСР, регулярно стикався з цією організацією-монстром. Він, цензор Головліту, міг викреслити, наприклад, слово «церква», якщо воно несе інше, крім етнографічно-краєзнавчого, навантаження. Мав право порадити змістити акценти, наголоси, вилучити з текстів слова «секс», «презерватив» та «рок-н-рол». І якщо це не було зроблено, журналістський матеріал просто не виходив. А якщо текст виходив без урахування цензурних правок, журналіст отримував догану або втрачав роботу. До речі, в моїй практиці й таке траплялося.

Те ж саме творилося у видавництвах, театрі, кіно. Рукописи рубали, постановки забороняли, фільми краяли цензурними ножицями, клали на полицю, знищували. Приклади? Будь ласка: запитайте в поетеси Ліни Костенко про долю кінопроекту «Звірте ваші годинники»...

Мені можуть закинути, що подібне відбувається й тепер, наведуть приклади. Мовляв, там дали такі рекомендації, там порізали, там зарубали, там вигнали. Але ці приклади стосуватимуться переважно приватних ЗМІ та недержавних видавництв. Подобається нам це чи ні, але всі подібні факти - приватна ініціатива приватних осіб. На державному рівні поки що нічого такого не робиться. Отже, Національній експертній комісії з питань захисту суспільної моралі до справжньої кондової радянської цензури - як до неба рачки.

Власне, Василь Костицький назвав себе постраждалим від цензури - в радянські часи він, виявляється, сам потерпав від Головліту. Проте в студії тут же згадали про книгу Олеся Ульяненка, нібито заборонену експертами НЕК, і ваш автор, у свою чергу, витягнув і показав принесену з собою енциклопедію «100 заборонених книг», закинувши панові Костицькому: «Якщо ваші експерти прочитали хоча би п'ять із цієї сотні, я дуже здивуюся». На що потім, у машині, він сказав: «Як вам не соромно! Наші експерти вам у бабусі годяться, а ви їх ображаєте!».

Так у тім-то й проблема, що моїх ровесників, людей середнього покоління, там або немає, або дуже мало! Звісно, ті, кого Василь Васильович назвав «бабусями», не сприйматимуть манери письма й самовираження певних авторів. Вони, бабусі, не є цільовою аудиторією того ж Ульяненка. На це пан Костицький тут же відповів: «Я не розумію, що таке цільова аудиторія! Про яку цільову аудиторію ви говорите, якщо книжка Ульяненка лежить у вільному доступі і її можуть купити діти!». Я уявив собі цих українських дітей: мама дала їм на пиріжок, а вони - в книгарню, по Ульяненка, дружними рядами...

До речі, на власні очі в одному з магазинів мережі «Велика кишеня» бачив у вільному продажу DVD в червоній коробочці без назви і малюнку, лише з написом: «Тільки для дорослих». При бажанні можна вийняти диск у первинній упаковці з цієї червоної коробочки і дізнатися: фільм називається «Место имения» і намальовано на ньому чоловіків та жінок у сексуальних позах. Але наявність згаданої червоної коробочки, яка все прикриває, виправдано написом на ній же. Який свідчить: отака форма продажу продукції еротичного характеру передбачена... Законодавством України. Виходить, є норми, вони працюють і виконуються.

Тоді для чого нам НЕК у тому вигляді, в якому вона є, з бабусями-експертами і їхніми висновками?

Отже, говорячи про Нацкомісію, слід кричати не про цензуру, а про некомпетентність, що, погодьтеся, значно страшніше й небезпечніше. Нормальний цензор зразка того ж СРСР читав і переглядав усю продукцію, яку радянській людині читати й дивитися заборонено. І міг пояснити, чому вона не відповідає основам комуністичної моралі.

Яскраве підтвердження моїх слів - історія з кліпом Аліни Гросу «Танцюють усі». Цей кліп і його презентація, де під час дійства неповнолітня дівчинка сідлала напівоголених чоловіків у образі садомазо-леді, відбулися майже одночасно з вилученням із книгарень знаменитого вже роману Олеся Ульяненка «Жінка його мрії». Реакції на кліп з боку НЕК не було жодної. Хоча музичне відео Скрябіна і групи «Тік» комісія відстежила і засудила. На моє запитання, чому так сталося, пан Костицький, не встигнувши відповісти в студії, відповів у приватній розмові: «Ми дізналися про це тільки тепер». І це при тому, що свідома громадськість, включаючи Анатолія Ульянова, була публічною поведінкою дівчини-підлітка більш ніж збентежена! І думки ці публікувалися в пресі! Отже, НЕК, що почула про цей скандал лише через два місяці після його виникнення, коли батьків Аліни Гросу вже викликали в Міністерство культури і вставляли там гнотиків, некомпетентна.

Тож для чого існує Нацкомісія і в чому її основна загроза? Це я теж спробував озвучити. Висловлюючи свою позицію в студії «Українського виміру», ваш автор робив це на шкоду своєму робочому часу, як приватна небайдужа особа. Тоді як Василь Костицький отримує за свою непохитну позицію зарплату. До речі, думки голови НЕК про нашу з вами недосконалу мораль збігаються з думками члена комісії, журналіста й історика Данила Яневського, в чому ваш автор переконався буквально наступного дня в особистому спілкуванні з Данилом Борисовичем. Причому він у деяких своїх висловлюваннях на захист моралі від таких типів, зокрема, як Ульяненко і Ульянов, затятіший і категоричніший. Проте його позиція в мене викликає повагу, бо Яневський теж не отримує за це зарплати.

За інформацією журналу «Фокус» (№13, 2009 р.), у 2007 році на діяльність НЕК із бюджету виділено 3 млн 456 тис. гривень. Думаю, цього року сума не менша. І хоча пан Костицький у приватній розмові сказав мені: а) є міністерства з набагато більшими бюджетами; б) неетично рахувати чужі гроші; в) йому треба годувати родину; г) він колись отримував набагато більшу платню; д) він не проти відмовитися від зарплати, але експертам (тим самим «бабусям». - А. К.) треба за щось жити, я все одно переконаний: саме збереження бюджетного фінансування і по можливості збільшення його - основна мета діяльності НЕК. І цензура тут ні до чого.

Як підтвердити доцільність свого існування? Лише публічністю. Василь Васильович не приховує задоволення від того, що НЕК змусила про себе заговорити. Тепер пригадаймо, яким способом. Коли Нацкомісія боролася з рекламою жіночої білизни й забороняла сексуальній Даші Астаф'євій читати прогноз погоди з телеекранів, із НЕК сміялися. Бо вона справді виглядала смішною. Чого, звісно ж, не хочеться: борці за суспільну мораль не повинні виглядати кумедними.

Зверніть увагу: страшною, небезпечною, прирівняною до сонму темних сил і втіленням світового зла Нацкомісія стала лише тоді, коли втрутилася в сферу, недоступну для адекватного розуміння пана Костицького та підпорядкованих йому експертів: у сферу культури, мистецтва, ЗМІ, інтернету. Якби НЕК обмежилася декларованою участю в боротьбі з жебрацтвом, алкоголізмом, наркоманією чи українофобією, інформаційний простір був би для неї не так широко й гостинно відкритий. Тож Василь Васильович дійсно знайшов креативну ідею: заради надання діяльності Комісії публічності він у боротьбі за збереження й примноження бюджетного фінансування зіграв на нашому з вами, колеги, бажанні почуватися громадянами демократичної європейської держави, де не зазіхають на право самовиражатися. Відчувши примарність такої загрози з боку НЕК, ми тут же кинулися на комісію єдиним фронтом. Навіть готуючи судові позови. Хоча судитися з НЕК рівноцінно судовій тяганині з державою. Хто з нас виграв судовий позов до держави? Отож...

Своїми некомпетентними діями та висновками НЕК убиває одразу двох антикризових зайців. Перший: дивіться, люди, ми боремося за мораль, і справа це свята. Не наша провина, що кругом самі лише аморальні типи. Тим більше боротьба за мораль - справа державна. А значить, мусить для більшої успішності фінансуватися з бюджету. Другий: експерти НЕК справді нічого не забороняють. Ба більше - Василь Костицький зізнався: висновки по книзі Ульяненка і кліпу Скрябіна було зроблено за його спиною, без його відома. Проте якщо висновок НЕК чітко говорить: «Отут - пропаганда насильства, а отут - порнографія», то в разі ігнорування рекомендацій до того, хто ігнорує - чи то видавець, власник медіахолдингу чи інтернет-провайдер, прийдуть уже з прокуратури. І, озброєні всього-на-всього папірцем із висновками некомпетентного експерта, якій не знає, що таке цільова аудиторія і сучасні тенденції, висунуть означеному порушнику звинувачення у пропаганді насильства і порнографії. За це передбачено або серйозний штраф, або навіть певний термін позбавлення волі.

От чому я вважаю існування НЕК у тому вигляді, в якому вона нині працює, структурою, що узаконює державний рекет. І в принципі здатна перетворити позитивний висновок експерта на товар.

Звісно, Василь Васильович Костицький зі мною не погодився. Тому ж Олесеві Ульяненку він радить судитися не з НЕК, а з видавцем, який постарався вилучити його книгу з продажу. Переведення стрілок професійне: ніби, не отримавши такого «порнографічного» висновку, видавець почав би вилучати книжку. Щоправда, наразі тішить одне - на завершення нашої приватної розмови пан Костицький запевнив: висновки стосовно книг НЕК більше не даватиме.

Якби до цього долучити іншу інтелектуальну продукцію, включаючи ЗМІ, якби це стало правдою, якби боротьба за нашу мораль перетворилася з державної служби на приватну громадську ініціативу, якби це стало громадським рухом... Забагато поки що в цьому «якби».

Андрій Кокотюха

Источник: Телекритика

1902

blog comments powered by Disqus

На телеэкране


Последние Популярные Коментируют

Темы форума

20 мая 2022 Horizons 2 at 85.0°E