Місце збоченця – біля телевізора!

Як це здорово - хоч і небезпечно - працювати під прицілом! Ворог у нас цілиться, а нам -своє робить. Ідеться про проекти власного виробництва каналу НТН, які перебувають під постійним прицілом Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі, але все одно виробляються й виходять в ефір у зручний час, із понеділка по четвер о 18.30. Власне, Євген Мінко у своєму недавньому імпровізованому зверненні до НЕК із проханням закрити телебачення показав, як легко при бажанні знайти, зокрема, в випусках програми «Правда життя», котра виходить щосереди, всі можливі способи зазіхання на нашу моральність.

Тим більше, що два останніх випуски «Правди життя» ніби на зло експертам НЕК виявилися досить суперечливими як за змістом, так і за візуальним наповненням. У програмі від 19 березня нам розповіли про проблеми українських транссексуалів. А в програмі від 26 березня - мало того що розповіли про збільшення випадків педофілії в Україні, так ще й залучили відомого публічного опонента моралістів Анатолія Ульянова в якості експерта.

Ба більше: на думку Ульянова, телебачення мусить бути... розрадником для всякого роду збоченців. Телевізор - не що інше, як можливість зняти соціальну (а для когось - і сексуальну) напругу. Сублімувати свої негативні емоції в побачене, розряджатися, стравлювати пар. Краще нехай людина з будь-якими проблемами вихлюпує свою агресію в замкненій кімнаті, де, крім психа й телевізора, більше нікого нема, аніж відривається на людях за межами власних чотирьох стін.

Повертаючись до програми про проблеми транссексуалів, я несподівано спіймав себе на думці: ці люди справді не мають жодної можливості хоч якось релаксувати. Хоч я й не прихильник різноманітних публічних травесті-карнавалів (у нас це дійство не приживеться в силу різних, у тому числі історичних, причин), після перегляду «Правди життя» мені видалося логічним, щоби ці люди мали якесь спеціалізоване телебачення. Програми на певних каналах, які б транслювалися в ефірі хоча б у такий самий час, як програма «Документ» на «1+1».

До речі, це можна сприймати як «телебачення для збоченців», але правильніше - як соціально орієнтоване телебачення. Бо спроба соціалізації трансвеститів, зроблена авторами «Правди життя», насправді ставить досить серйозну соціальну проблему: опинившись на узбіччі життя й не вписуючись у соціум, такі люди поступово можуть стати агресивними. Від агресії до свідомої помсти тим, хто заважає їм жити нормальним життям, наприклад - лікарям, які відмовляються робити їм потрібні аналізи чи експертизи, справді кілька невеличких кроків. І повірте: для проблемних, як на мене, соціальних груп у більшості випадків публічне обговорення та визнання їхніх проблем важить набагато більше, аніж їх реальне вирішення.

А от хворим, котрих збуджують неповнолітні діти і хто вбиває їх, керований власними інстинктами, допоможе лише ізоляція від суспільства. Проте вони, ці самі хворі, такими себе не визнають. Натомість правоохоронці не можуть упевнено виявити серед тих, хто любить дітей, педофілів, котрі люблять їх до смерті.

Історія, розказана журналістами «Правди життя», показова: у Рівному педофіл полював на дітей. Одного разу по гарячих слідах міліція затримала підозрюваного, молодого чоловіка з родини, скажімо так, релігійних фанатиків. У праведному гніві підозрюваного в тюрмі забили на смерть. Хто, міліція чи співкамерники, сказано не було. В будь-якім разі, міліціонери якщо самі не брали в цьому участі, то, принаймні, не заважали. Між тим, напади на дітей тривали, і нарешті таки спіймали справжнього винуватця. Він визнав себе хворим, та і з побаченого видно: цей чоловік справді не дуже здоровий.

Далі журналісти зробили цікавий, як на мене, хід: перестрибнули до історії з кліпом неповнолітньої Аліни Гросу «Танцюють усі», в якому тринадцятирічна дівчина-підліток, затягнута в шкіру, займалася невідомо чим із майже голими чоловіками в чорних масках. На цьому дійстві була побудована клубна презентація кліпу. Якого, до речі, дивним чином не помітили експерти НЕК, ніяк на нього не відреагували - і відео з неповнолітньою, що вдає з себе фатальну садомазо-леді, опинилося в ротації каналу М1. Журналісти запитали в самої Аліни Гросу, чи не мала вона наміру викликати нездорові інстинкти в глядачів, на що дівча, мило кліпаючи очима, відповіло в камеру: «Мне говорят - это развратно, но я не думаю об этом». І додає: «Мой костюм (облягаюча шкіра і нагайка в руці. - А.К.) не вызывающий, а миленький».

Нарешті, в гру вступив Анатолій Ульянов, який так і не отримав від Аліни Гросу відповіді, для чого вона так вирядилася і чи хотіла викликати в когось із дорослих людей сексуальні бажання. А пізніше, коментуючи побачене для «Правди життя», він висловився досить ясно: якщо педофіли прекрасно розуміють, що вони роблять, то неповнолітня дівчина, яка сідлає голих мужиків, зовсім не розуміє своєї мети. Отже, робимо ми несподіваний висновок, треба подумати і вирішити для себе, хто небезпечніший і проблемніший для суспільства. Збоченець, який таким народився і якого при бажанні можна ізолювати або в квартирі біля телевізора, або в лікарні, - чи здорова дівчинка, яка завдяки батькам, продюсерам і старшим товаришам у свої тринадцять із гаком років повністю позбавлена будь-яких гальм.

Мене завжди цікавило, що читає і що дивиться по телевізору Аліна Гросу та подібні їй підлітки. Думаю, заборонений НЕК слешер «Хостел» і так само заборонену книгу Олеся Ульяненка вони точно не споживали. Взагалі, маніяк із витонченим художнім смаком Ганнібал Лектер - плід творчої уяви письменника Томаса Гарріса. Насправді ті, хто сіє довкола себе зло, про мистецтво не мають жодного уявлення, книжок не читають і телевізора не дивляться. Шкода від бойовиків, фільмів жахів, еротичної й навіть порнографічної продукції значно перебільшена. Бо все це, навіть порнографічний фільм - лише гра. Яка не дозволяє нормальним людям повторювати побачене та прочитане в реальному житті (іноді це навіть на практиці неможливо, маю на увазі виверти в порнофільмах), відіграючи своєрідну компенсаторну функцію.

У фільмі «Мільйонер із нетрів» індійський юнак, який виріс у смердючих злиденних кварталах, не може відповісти на питання: «Як звали третього мушкетера?». Але для чого їхати в Бомбей, коли Троєщиною вештаються його українські однолітки, котрі теж не знають, як звали третього мушкетера. Напевне, не знає цього й неповнолітня Аліна Гросу. Отже, шкодить людям не надмірна інформація, а її брак, обмеження. До речі, як постійний глядач «Правди життя», запевняю: негативні персонажі кожної з програм активно уникають телекамери. Їм просто немає чого сказати, вони не можуть пояснити своїх дій через обмеженість власного світогляду.

Таким чином, усі обмеження, крім тих, які кожна людина визначила сама для себе, насправді шкодять більше, ніж найнебезпечніша з точки зору НЕК телевізійна продукція. Чесно? Нехай збоченці краще дивляться телевізор, аніж гуляють вулицями...

Нагадуємо, редакція ТК залишає за собою право не поділяти думки позаштатних авторів. Ми готові опублікувати інші думки з приводу проблеми, піднятої Андрієм Кокотюхою.

Андрій Кокотюха

Источник: Телекритика