«Любомир Гузар, який має право на сумніви»

У Києві пройшов допрем’єрний показ документально-публіцистичної стрічки з проекту «Любомир» Лесі Харченко та Павла Казанцева. Своїми враженнями діляться автори картини, а також її перші глядачі – Євген Нищук, Сергій Проскурня, Семен Глузман і Микола Княжицький.

23 серпня в київському кінотеатрі «Жовтень» пройшов допрем'єрний показ стрічки «Сходи Якова». У залі зібралися, переважно, друзі та ділові партнери творчої групи - інтелігенція, представники греко-католицької церкви. Також долучилися до події кілька журналістів.

 Цей фільм - перший із документального проекту «Любомир» Лесі Харченко та Павла Казанцева. Героями фільму виступають три колишні однокласники - онкохірург Борис Білинський, довголітній в'язень радянських таборів Юрій Шухевич й архієпископ-емерит Любомир Гузар.

У кінці вересня має бути завершено роботу над телебайопіком, присвяченим Любомиру Гузару. Також восени автори мають представити сайт, що поєднує відео-, графічні роботи й інші документальні артефакти з життя пана Гузара та його родини.

 Нагадаємо, робота над проектом розпочалася восени минулого року. До команди ввійшли автор ідеї та сценаристка й режисер проекту Леся Харченко, продюсер Павло Казанцев, режисер веб-документарі Олена Мошинська, куратор проекту від УГКЦ протоієрей Ігор Яців, координатор проекту в Канаді та США, науковий консультант Віктор Єленський, редактор Роксолана Шкіль і менеджер проекту журналіст Оксана Климончук.

 Виробництво здійснювала новостворена продакшн-компанія Screen Media Ukraine. Заснували її екс-тележурналістка, продюсер Леся Харченко та Павло Казанцев. Раніше Павло був задіяний у зйомках документальних стрічок, у тому числі співпрацював із Якобом Пройсом (автором стрічки «Інший Челсі») та Сергієм Буковським. Також Павло Казанцев був продюсером телеканалу «Україна».

 Вперше з проектом «Любомир» і його авторами журналіст «Телекритики» познайомилася в січні, завітавши до їх офісу на Дарниці. «Ми починали цей проект як дослідження життя дуже цікавої для України особистості - Любомира-менеджера, - розповідав Павло Казанцев. - Він має українське коріння, що йде в початок XVII століття. З іншого боку, він отримав американську освіту, а потім ще практику Ватикану. Коли Любомир приїхав сюди, було певне коло людей, які не хотіли, щоби він ставав главою церкви. Але в результаті він зробив як менеджер для церкви дуже багато. І зробив це спокійно, легко, без конфліктів».

А Лесю Харченко надихала духовна цінність проекту: «У нас в країні, в публічній сфері, довго були відсутні інші моделі поведінки, основані на інших цінностях, які Любомир собою уособлює. Наш медійний простір просуває інші орієнтири. І якщо такого життя, як у Любомира, немає в культурному просторі, то дуже мала ймовірність, що такі цінності будуть репродукуватимуться в житті».

 Для реалізації проекту потрібно було кілька сотень тисяч гривень. Кошти збирали по всьому світу. Цієї зими кияни несли свої заощадження на Майдан, і Павло Казанцев кілька разів згадував про чоловіка, який долучився до фінансування проекту з п'ятьма гривнями.

 Щодо творчої складової, співрозмовники «Телекритики» не приховували, що кожний наступний етап «Любомира» народжується з сумнівів, виважених думок, вагань... Також вони стверджували, що прем'єру першого фільму попередньо планують на День Незалежності.

До редакції автор повернулася з чітким уявленням, що вона зустрілася з двома романтиками. «Такі цікаві люди. Шкода тільки, що нічого в них не вийде: ні грошей, ні фільму, а вони ще й на Майдані день і ніч», - розповіла автор колегам. :)

Від Сковороди до Біблії

Стрічка «Сходи Якова» народилася в процесі роботи над біографічним фільмом про Любомира Гузара. Дізнавшись, ким були його однокласники, Леся Харченко вирішила окремо зупинитися на історії цих трьох людей. Попри те, що з-поміж цих трьох мешкати у Львові залишився тільки онкохірург Борис Білинський. Любомиру Гузару судилося залишити Україну разом із родиною. А Юрій Шухевич, сім'я котрого зазнала репресії через батька, Романа Шухевича, потрапив до дитбудинку в Чорнобилі, а далі понад 30 років перебував у в'язницях і таборах.

Завдяки стрічці «Сходи Якова» ми дізналися, що за часів Радянського Союзу на допити викликали не лише сина «ворога народу» Юрія Шухевича, а й хірурга Бориса Білинського, чий тато теж не підтримував комуністів

 За сюжетом стрічки, після 70 років розлуки троє 80-річних чоловіків знову зустрічаються у Львові, де говорять про Україну й про себе. Говорять так просто й невимушено, ніби за плечима немає ані кінооператорів, ані довгого розставання. Недаремно ж епіграфом до фільму автори обрали слова Григорія Сковороди: «Слава Всевишньому, що зробив усе потрібне легким та простим, а усе складне та незрозуміле - непотрібним!»

Під час бесіди камера невимушено «відволікається» на дотичні сюжети, історії й цілі поїздки - як у випадку з відвідинами Чорнобиля Юрієм Шухевичем. Значною мірою в стрічці присутня й тема церкви, до якої апелює й назва кінороботи. Адже, за Біблією, саме сходами Якова ангели Божі сходили й виходили на небо.

 Найголовніше для глядача - налаштуватися на неспішні реалії картини, вдивитися в неяскраві деталі й вслухатися в сказані простими словами мудрі речі. Фільм настільки вибивається з медіаформатів сучасного світу, що перед переглядом глядач має спершу перевести дихання, вимкнути мобільний телефон і підготуватися до камерної зустрічі.

Документально-публіцистичний формат

Цей фільм став режисерським дебютом Лесі Харченко. Як вона розповіла в коментарі «Телекритиці», кінематографічна зустріч у стрічці поєднала 14 інтерв'ю з Любомиром Гузаром, не рахуючи інших зйомок і просто розмов із ним, Юрієм Шухевичем і Борисом Білинським. «Найскладніша задача полягала в тому, щоби їх розкрити», - говорить вона. Щодо характеру розмови, за словами Лесі Харченко, деколи режисер ставила запитання своїм героям. Але частіше - просто слухала: «Кожен із них реалізувався й досяг чогось у житті, але в цій розмові вони не грали соціальні ролі, спілкувалися просто як особистості».

 Сам знімальний період охопив близько чотирьох місяців. За цей час, каже Леся Харченко, герої стрічки вплинули на авторів, змінивши їх самих. Звісно, за цей час вона дізналася про трьох відомих людей багато нового. Наприклад, Любомир Гузар виявився знавцем коктейлів Молотова. «Коли на Майдані події розгорталися із застосуванням коктейлів Молотова, ми саме приїхали до Блаженнішого поспілкуватися й поставили йому питання про них, - розповідає режисер. - І він прочитав цілу лекцію. Розповів, що вперше коктейлі Молотова застосували в Фінляндії - як зброю народу, й інші цікаві речі. Окрім того, він підтримав нас як учасників Майдану».

 Оператором, після семи років перерви у цій сфері, виступив продюсер стрічки Павло Казанцев. Повертатися до цього ремесла він дуже не хотів, і навіть у титрах вказав свій псевдонім. «Оператора довелося шукати дуже довго, - розповів Павло Казанцев. - Попередньо домовилися з австрійським профі. І він навіть зголосився працювати за символічні кошти, оскільки в їхньої студії такий принцип, що один із трьох проектів на рік вони роблять для душі. Однак через події на Майдані постало питання дорогого страхового полісу - для убезпечення й техніки, й самого оператора. Коштів на це ми не мали. Тож як би мені не хотілося повертатися до фаху оператора, я взяв у руки камеру й почав знімати. Нічого іншого не лишалося».

За словами Павла Казанцева, над чистотою документального жанру автори не билися. «Ми застосували підхід ігрового кіно - і в зйомці мастерплану з мізансценою за участі трьох людей в кадрі, й у крупних планах. Також ми вдавалися до багатокамерної зйомки».

 Є в стрічці й закадровий текст, й невеликі постановочні сцени. Не обійшлося й без «Чупакабри» - саме так називається продакшн-студія, що здійснювала монтаж фільму. Спеціалізується ця компанія на виробництві кліпів. Завдяки симбіозу жанрів, кіно легко сприймається глядачем, оскільки за візуальною складовою наближене до ігрового.

Щодо фокусу на деталях у стрічці, ці акценти проявлялися самі під час тривалого спілкування з героями. Такі нюанси увійшли до банальної, на перший погляд, сцени прощання співрозмовників, коли вони підводяться й дякують один одному за зустріч. Так, Юрій Шухевич намагається поцілувати руку Блаженнішого, а Любомир каже: «Не треба». Тоді пан Шухевич наполягає: «Я цілую руку з поваги до твого сану», однак пан Гузар продовжує забороняти йому це робити. Також до цієї сцени увійшов момент, коли незрячі Любомир Гузар та Юрій Шухевич намагаються знайти руку один одного, доки дружина пана Шухевича не поєднує їхні долоні.

Знімати таку стрічку, каже Павло Казанцев, було комфортно: «У нас із Лесею дуже великий досвід у документалістиці, й ми звикли ловити кожну секунду та кожну можливість. Також звикли працювати в умовах, коли знімати не дозволяють. А в цьому випадку наші герої - сама вдячність і відсутність будь-яких проблем».

«Сумніви первосвященника»

Вітали стрічку глядачі найзахопленішими відгуками. Найщасливішим із присутніх у залі, здається, був театральний діяч Сергій Проскурня: «Леся Харченко, навіть коли вона висвітлювала культурну тематику в якості журналіста «1+1», мене особисто вражала своїм режисерським мисленням. Її репортажі про події культурного життя завжди були осмислені - не просто як з точки зору журналістики, вони були змонтовані й подані як гарний режисерський продукт. І я завжди їй казав: "Лесю, вам, очевидно, світить режисерська кар'єра". І ця стрічка підтвердила моє відчуття!»

 Говорячи про сам фільм, пан Проскурня не побоявся ані зурочити, ані перехвалити роботу: «Тут надзвичайно талановито та професійно осмислена й драматургія всього фільму, й драматургія кожного кадру. Режисер відчуває своїх героїв та атмосферу, передаючи її. Мені видається, що в поєднанні з дуже талановитою роботою оператора це створює особливу ауру стрічки. Ну а те, що Лесі Харченко пощастило підняти цей сюжет, охопити його та спокусити цих пацанів-однокашників на спогади, є просто її великим особистісним успіхом».

Міністр культури Євген Нищук у коментарі «Телекритиці» акцентував на сказаних у фільмі Любомиром Гузаром словах про те, що кожний має знайти свою «драбину»: «За героїв фільму обрано три різних людини з різними шляхами, які пройшли їх за різних обставин. Але вдалося режисеру Лесі Харченко знайти в цій різності спільність, і вона дуже цінна. Фільм наводить на думки про свої власні драбини й те, як по них іти, посилаючись на таких велетнів, якими є і Блаженніший Любомир Гузар, і Борис Білинський, і Юрій Шухевич».

 Відповідальність за пошуки «драбини» для громади, для якої такі стрічки мали би бути культурними подіями в масштабах країни, міністр покладає на авторів фільму. «Однозначно, я переконаний, ті люди, котрі потраплять на перегляд фільму «Сходи Якова» у випадковий чи будь-який інший спосіб, будуть приємно вражені й зможуть почерпнути для себе думки, як іти далі своїм шляхом. А як саме залучити глядачів до перегляду, треба подумати авторам стрічки», - сказав Євген Нищук.

Народний депутат, засновник Espresso.TV Микола Княжицький відзначив, що переглянув фільм із великою цікавістю: «У стрічці зафіксовані думки абсолютно непересічних людей. Також автором помічена цікава історія, котра глядачеві досі була невідома - про те, що Владика Гузар, Юрій Шухевич і доктор Білинський були однокласниками й щось спільне переживали. І ці люди є близькими й до тієї епохи, що минула, й один до одного, зважаючи на те, що та епоха розігнала їх по різних куточках світу та зробила їхні долі абсолютно різними. Попри те, ця спільна близькість дуже сильно відчувається. І мені було дуже цікаво цей фільм дивитися».

 Відповідаючи на запитання, чи цікавлять такі документальні роботи Espresso.TV настільки, щоби телеканал платив авторам за трансляцію, пан Княжицький відповів ствердно. Правда, щодо вартості угоди відзначив, що готовий говорити про це з правовласниками картини «Сходи Якова». Втім, продюсер стрічки Павло Казанцев таке кіно в телеформаті не бачить: «Фільм надто камерний. Його потрібно дивитися в кінозалі».

 Відомий публіцист Семен Глузман теж відзначив, що «Сходи Якова» - не для всіх. «Це дуже серйозна глибока робота. На мій погляд, це одна зі стрічок, яка зруйнує образ згорьованої України. Нам же 24 роки пояснювали: все, що відбувалося довкола нас в історії, не те щоби погано, але суцільне горе, що нас вічно підкорювали й нічого доброго довкола нас немає. Виявляється, є. Поряд із нами мешкають чудові люди, котрі прожили таке життя», - сказав колишній дисидент і політв'язень, відомий психіатр.

Також пан Глузман акцентує на досягненнях авторів стрічки: «Вершиною фільму є епізод, коли Любомир Гузар каже, що почувається в Україні чужинцем. І ще один - коли він висловлює сумніви. Така манера первосвященика вважається неможливою для жодної традиційної православної церкви в Україні. Але ж насправді вони можуть сумніватися, вони можуть бути невіруючими. Наприклад, високого священства православної московської церкви далеко не всі віруючі (хоча тесту, щоби перевірити це, не існує). Але в нас у цьому сенсі немає західної культури сумнівів, коли навіть первосвященник має право сумніватися, шукати Бога».

 Як акцентував Семен Глузман, він не є наближеним до греко-католицької церкви. Однак не зміг стримати захоплення її традиціями: «Я думаю, що чимало глядачів стрічки звернуть увагу на вираз облич монахинь-католичок. Православні черниці ніколи не усміхаються, вони закриті від нас - це традиція. Згадаймо цих милих дівчат із фільму, які усміхаються на католицькій месі. А які цікаві питання вони ставлять! (за сюжетом, одна з монахинь питає у Любомира Гузара про те, як їй знайти сходи Якова. - ТК)». Також він додав: «Вважайте мої слова докором православ'ю. Так, це докір, бо отак православ'я розвивалося в нашій країні».

Промоушн у колах інтелектуалів

Після допрем'єрного показу в Києві, «Сходи Якова» планують представити у Львові в рамках Форуму видавців.

 Також ведуться переговори з генеральним директором і власником компанії B&H Богданом Батрухом щодо показу фільму в кінотеатрах. «Ми плануємо радше не прокат, а покази в кінотеатрах для цільової аудиторії, - розповідає Павло Казанцев. - Рекламна кампанія також буде цільовою - для кола інтелектуалів і їх знайомих. Адже наша задача не касові збори - за все це вже сплачено глядачем. Тож ми більше націлені на залучення до показів стрічки якомога ширшої аудиторії».

До речі, загальний бюджет проекту «Любомир» з урахуванням наданих готелями та перевізниками послуг складає 800 000 грн. Цих коштів стало на біографічний телефільм про Любомира Гузара, який автори обіцяють представити в кінці вересня цього року. «Ця стрічка має відкрити цикл телефільмів про непересічних українців, ДНК нації. Головна задача - знайти телеканал, із яким можна буде домовитися про показ цього циклу. Україна перебуває на початку складного шляху і такі люди-маяки телеаудиторії потрібні», - каже Павло Казанцев.

Поки зусилля Screen Media Ukraine було кинуто на стрічки, сам веб-документарі-проект про Любомира призупинився. «На цьому сайті ми хотіли від початку показувати й розказувати весь процес зйомок фільму та збору фактів. Але почався Майдан, і на той момент людей хвилювали інші теми, - каже продюсер. - Натомість восени ми представимо весь веб-проект. Усі дані для нього вже зібрані».

Источник: Телекритика