Українське майбутнє: «місто Сонця» чи тотальна «Океанія»?

У фільмі «Україна 2041» ніхто не спрогнозував, чи готові мілітаризовані «еліти», котрі прийдуть до влади після війни, вкладати мільярди в модернізацію власної країни, розуміючи – дивіденди отримають не скоро. І не вони

Хоча цього року більшість телеканалів до Дня Незалежності підготували спецпроекти, прем'єр у форматі документальних стрічок було не багато. Фільми каналу НТН «Телекритика» проаналізувала у вчорашній публікації Інни Долженкової. Проект каналу ICTV «Україна 2041» сьогодні оцінюють два автори «ТК» - Андрій Кокотюха та Борис Бахтєєв.

Цього року канал IСTV потрапив до неформального рейтингу як один із найбільш пікетований громадськими активістами (або - особами, що за таких себе видають). Ще з зими його офіс брали в облогу бажаючі натовкти депутата-сепаратиста Олега Царьова, й працівники каналу намагалися довести: якщо вже говоримо про демократію та рівні права, такі, як Царьов, теж мають право виступати в прямих ефірах. Пізніше від «зіркового» вимагали зняти з ефіру російські серіали про їхню поліцію, силовиків та інших «братанів», але відповідальні особи вперто пояснювали, що діють у правовому полі, мають ліцензію та не можуть порушувати бізнесові контракти.

Разом із тим саме в ефірі IСTV з'являлися проекти власного виробництва, що за змістом своїм є на сто відсотків проукраїнськими, стабільно робили каналові пристойні цифри та мали здебільшого позитивний резонанс. Мова насамперед про документальні стрічки «Революцію гідності», «Правий сектор: радикальний синдром», «(Не)прихована війна» та «На передовій».

Загалом, формуючи ефірну сітку до Дня Незалежності, канал виявився одним із найактуальніших. Запропонувавши протягом дня не лише українські фільми «Іван Сила», «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» та названу вже актуальну документалку, а й підготувавши прем'єру. Хтось, читаючи анонс проекту «Україна 2041», називав її несподіваною. Хтось, навпаки, зовсім не здивувався. Адже гратися з майбутнім, творити альтернативну історію й розвивати неформальну українську науку «якбитологію» - улюблений український формат. Бо задум авторів фільму - за допомогою запрошених експертів спробувати погадати «на Україну» за циганським принципом: що було, що буде, чим серце заспокоїться.

Давати футурологічні пронози - справа вдячна лише там, де на них зважають. А беруть їх до уваги ті сильні світу цього, котрі мислять не тактично, а мають уявлення про стратегію хоча би з Вікіпедії.

Класичною, яскравою та показовою ілюстрацією тут може бути народна казка з категорії побутових. Якщо коротко, суть її ось така. Молода пара щойно побралася, й чоловік послав дружину в льох за борошном. За якийсь час почув голосний плач, із переходом в істерику. Виявляється, над діжкою з борошном жінка побачила гострий серп на цвяху. Й одразу побудувала футурологічний прогноз. Мовляв, народиться в нас дитина, підросте, пошлемо ми її в льох за борошном, аби спекти пиріжок, дитина стане під серпом - а він упаде на неї й відсіче голову.

Дуже характерно, що казка ця - для сміху. Бо в результаті чоловік висварив жінку. Але ані діжки не пересунув, ані серпа не перевісив. Перечитавши свого часу багато казок народів світу, подібний сюжет зустрів лише в українському фольклорі. Ми сміємося з цілком логічних прогнозів, які насправді мають на меті попередити лихо в віддаленій перспективі й навіть запобігти йому. Тоді як в інших країнах, передусім - на Заході, де рівень життя - вищий, а цивілізованості - кращий, подібний жіночий розпач давно вважають не анекдотом, а стимулом до дії.

Спікери, котрі з'являються в «Україні 2041», - політологи, екологи, урбаністи, письменники, філософи - на різний манер повторюють квиління отієї молодиці з казки. Єдиний позитивний прогноз на 27 років уперед, котрий чомусь не був оскаржений, - поступова, але впевнена зміна українського політикуму. На місце нинішніх прийдуть ті, хто повернеться з фронту, й стануть політичними активістами та партійними лідерами. Тобто політика на тривалий час мілітаризується.

Принагідно ваш автор готовий ставити під величезний сумнів визначення політиків як «еліти» - під нього поки що потрапляють Олена Бондаренко, Олег Ляшко, Ганна Герман, Олександр Єфремов, Петро Симоненко, Сергій Тігіпко. Котрі з політики, великої чи маргінальної, нікуди йти не збираються. Або міняємо термінологію, або визнаємо: поки маємо таку «еліту», вся футурологія нежиттєздатна.

Варто сказати кілька слів про персону Андрія Єрмолаєва, політичного експерта з сумнівною людською репутацією та незрозумілою громадянською позицією. Залучення його до проекту про майбутнє України в якості авторитетного експерта викликало негативні емоції, й керівник Департаменту спецпроектів IСTV Олександр Семирядченко змушений був окремо це коментувати, пояснюючи, зокрема: «Він - людина з об'ємним мисленням, аналітик і донедавна керував Національним інститутом стратегічних досліджень».

У вашого автора немає в загашнику короткого списку політологів чи політичних аналітиків, яким я, маючи обмежений досвід спілкування з політиками як такими і цікавлячись політичними кулуарами лише в вигляді американського серіалу «Картковий будиночок», міг би стовідсотково довіряти. Проте, коли поруч сидять емоційний Вадим Карасьов та розслаблений Андрій Єрмолаєв - готовий дослухатися до першого. Бо, судячи з тону Єрмолаєва, він узагалі не вважає за потрібне прогнозувати майбутнє України як держави, котра відбулася хоча би в якомусь вигляді. Та розвивається в якомусь напрямку. Для нього Україна навіть не стоїть на місці - вона лежить. І не піддається розкладанню, бо складається з неживої матерії. Принаймні так я зрозумів його спічі.

Із рештою експертів ніби все в порядку. Натомість негаразд із майбутнім України. Маємо той самий серп, який у будь-яку мить впаде та відсіче дитині голову, й зовсім не хочемо реагувати. Тобто, формально проблеми ніби давно відомі й не раз озвучені. Наприклад, жахливий стан екології: якщо не вживати певних заходів для модернізації каналізаційних систем - пити скоро буде нічого. Не припинимо вбивати чорноземи технічними культурами - не буде, чого їсти. Великі промислові міста перетворяться на футуристичні привиди, а шахтарі разом із іншим пролетаріатом утратять не лише гегемонію, а й роботу. Причому - назавжди. Автомобілі переможуть людей, так само, як хмарочоси зруйнують міську інфраструктуру. Населення або буде зменшуватися - або Україна вже не буде моноетнічною державою.

Правда, звучали й хороші прогнози: Київ перестане мати для тих, хто хоче реалізувати себе, виняткове значення, й країна таким чином перестане складатися з «гумової» столиці й депресивних околиць. Але, знову ж таки, села та малі міста розвиватимуться лише в тому випадку, якщо в їхній розвиток вкладатимуть не лише безцінні людські ресурси, а й залучать цінності матеріальні. Виражені навіть не в національній валюті, а в умовних одиницях.

Словом, висновок у кожного експерта такий: будемо розумними - викрутимося й все налагодимо, не будемо розумними - впадемо в прірву. Проте знати про наявність проблеми й хотіти її вирішити - лише половина справи. Причому - менша.

Якщо вдома починає капати кран, і в мене не звідти виросли руки, аби його відремонтувати вчасно, викликаю спеціаліста. Тільки якщо немає, чим платити, фахівець не прийде. І рано чи пізно мій кран почне струменіти так, що заллю сусідів. Я можу позичити грошей - але, не маючи бажання чи змоги працювати, ніколи їх не віддам. І все одно матиму проблеми.

Переводячи цю модель прогнозування в глобальний, всеукраїнський масштаб, маємо те, про що експерти «України 2041» або не хотіли говорити, або не мали від авторів проекту прохання озвучити. Йдеться про приземлену та банальну річ: кошторис України майбутнього. Він не був складений.

Ніхто не спрогнозував, чи готові оті «еліти», котрі прийдуть до влади після війни, вкладати мільярди в модернізацію власної країни, розуміючи - дивіденди отримають не скоро. І не вони.

Уже більше десяти років письменники здебільшого пропонують українським читачам згадану вище модель «альтернативної історії». Лідером у цьому сегменті був покійний Василь Кожелянко, переписуючи історію поразок українців в історії їхніх перемог - а що було б, якби... Сьогодні про Україну майбутнього пишуть так само багато. Імена нові - Вікторія Гранецька, Сергій Постоловський, Артем Чапай і не лише вони. Тема стара: намагання створити модель нашої країни саме там, у 2040-х роках. І ні в кого не виходить прекрасна утопія на зразок «Міста Сонця» Томазо Кампанелли.

Навпаки, з сумом вимальовується щось наближене до Злітної смуги №1, третьої за величиною провінції держави Океанія, описаної в знаменитій антиутопії Джорджа Орвелла «1984». Правда, тоталітарною наша держава точно не буде. Це доводять, зокрема, фільми «Революція гідності» та «На передовій», показані на тому ж IСTV. Але все інше: погана їжа, погане житло, погане повітря, погані політики, погана комуналка - має місце бути. Якщо, звісно, не почати модернізуватися, дослуховуючись до експертів проекту «Україна 2041». Конкретно: вже вкладати в країну гроші. Не чекаючи миттєвих прибутків.

Источник: Телекритика