Електронні гроші - не гроші?

Життя занадто коротке для того, щоб витрачати час на буденні речі. Саме за цим принципом розвивається людство, намагаючись якомога менше часу витрачати на те, що можна зробити не виходячи з дому чи офісу.

Наразі, навіть простий банківський переказ не задовольняє людину з точки зору часу, необхідного для його здійснення і з’являється альтернатива - електронні гроші.

Україна не стоїть осторонь світових тенденцій і також активно використовує електронні гроші. Обіг їх регулюється затвердженим Правлінням Національного банку України Положенням про електронні гроші в Україні (далі – Положення № 481). Крім того, НБУ розробив законопроект, яким планується доповнити Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" спеціальною статтею, яка регулюватиме особливості випуску та здійснення операцій за допомогою електронних грошей.

Однак на початку 2012 виникла ситуація, котра серйозно занепокоїла платників єдиного податку-фізичних осіб, які приймають електронні гроші як оплату за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги): з 1 січня набрали чинності положення Податкового кодексу України (далі – ПК України) щодо спрощеної системи оподаткування. З Нового року п. 291.6 ст. 291 ПК України зобов’язує всіх платників єдиного податку (як фізичних, так і юридичних осіб) здійснювати розрахунки за відвантажені товари, виконані роботи, надані послуги виключно в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій). До 2012 року зазначена вище вимога стосувалася тільки платників єдиного податку-юридичних осіб.

Тож у платників єдиного податку виникає запитання: чи можуть вони тепер використовувати електронні гроші як спосіб розрахунку?

Відповідь на це питання є неоднозначною, оскільки чинним законодавством не надано чіткого визначення терміну "гроші". Численні контекстні визначення також не дають відповіді щодо суті цього терміну, оскільки, як правило, визначають не суть, а форму існування грошей – готівкова або безготівкова.

Так, якщо розглядати гроші через призму форми їх існування (готівкова або безготівкова, як зазначено в п. 291.6 ст. 291 ПК України), то електронні гроші не можна вважати грішми. Відповідно до Положення № 481 електронні гроші – це не банкноти/монети (готівка) та не записи на банківських рахунках (безготівкові кошти), а грошові зобов’язання емітента електронний грошей. Електроні гроші купуються за "реальні" гроші і погашаються "реальними" грошима, але в будь-якому разі вони не ототожнюються між собою. Якщо електронні гроші не вважаються грішми, то й розрахунки за допомогою електронних грошей не є розрахунками у грошовій формі.

З іншого боку, електронні гроші є зобов’язаннями, але й готівку та безготівкові кошти за їхньою юридично природою теж можна вважати зобов’язаннями. Перші є безумовними зобов'язаннями Національного банку, а другі – зобов’язаннями банків перед клієнтами.

Можливо для того, щоб дійти істини необхідно розглянути гроші не з точки зору їх форми існування та юридичної природи, а у розрізі функцій, які вони покликані виконувати?

Суть функцій грошей визначає економічна теорія. Зокрема, одне з найпоширеніших економічних визначень грошей формулюється наступним чином: "гроші – це особливий товар, що виконує роль загального еквівалента, у якому виражається вартість усіх інших товарів, та загального засобу обміну".

Якщо брати до уваги зазначене вище визначення, очевидно, що електронні гроші теж потрібно вважати грішми. Електронні гроші є особливим товаром, що виконує роль еквівалента вартості товарів. Електронні гроші (на відміну, наприклад, від розрахунку бартером) також виконують функцію загального засобу обміну. Отримавши відповідну суму електронних грошей за реалізований товар, продавець може придбати за них інший товар такої ж вартості або в будь-який час отримати за них таку ж суму "реальних грошей" (погашення електронних грошей готівковими коштами або банківським переказом). У той час як, продавши товар вартістю 100 грн. за 10 "шкурок" (бартер), немає жодної гарантії того, що ці "шкурки" продавець продасть за 100 грн. або придбає за них інший товар вартістю 100 грн.

Підсумовуючи викладене, звертаємо увагу, що заборона, встановлена п. 291.6 ст. 291 ПК України, є "історичною". Її фактично було перенесено до ПК України з Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (розширивши суб’єктний склад, на який вона поширюється, за рахунок платників єдиного податку-фізичних осіб). Однак указ був прийнятий ще у 90-х, коли не існувало електронних грошей, і його положення щодо обмеження способу розрахунків були в першу чергу направлені на заборону використовувати такі способи розрахунків як бартер та взаємозалік. Для розрахунків електронними грішми така заборона наразі є нелогічною та непослідовною в контексті анонсованої програми розвитку саме електронних форм розрахунків.

Що ж залишається робити платникам єдиного податку-фізичним особам? Варіантів є декілька. Найсміливіші можуть залишити все як є і далі працювати з електронними грішми. У разі донарахування єдиного податку за ставкою 15% від виручки (відповідна санкція передбачена ПК України для тих, хто порушує вимогу щодо грошової форми розрахунків) їм доведеться доводити у суді обґрунтованість застосування вищевказаного економічного визначення грошей. Завдання, звичайно, не легке, але теоретично здійсненне.

Більш прагматичним пропонується згуртовуватися й ініціювати внесення змін до ПК України. Також тимчасовим вирішенням проблеми для "прагматиків" могла б стати узагальнююча податкова консультація (у крайньому випадку – лист) Державної податкової служби України, у якому б підтверджувалася позиція щодо правомірності віднесення електронних грошей до грошової форми розрахунків.