Аналітичний звіт: Впровадження цифрового мовлення в Європі: Регулювання

АНАЛІТИЧНИЙ ЗВІТ

 ВПРОВАДЖЕННЯ ЦИФРОВОГО МОВЛЕННЯ В КРАЇНАХ ЄВРОПИ: РЕГУЛЮВАННЯ
<!--[if !supportLineBreakNewLine]-->
<!--[endif]-->

 Цей звіт підготовлено в рамках проекту "У-Медіа", що фінансується представництвом міжнародної організації "Інтерньюз-Нетворк" в Україні.

 

Вступ

Впровадження цифрового мовлення в Україні – процес довготривалий і млявий. Така ситуація спричинена малопоінформованістю громадськості про незворотність переходу на цифрове мовлення, слабка активність ринку, який не має жодних заохочень до переходу на цифру, та відверта бездіяльність державних органів, які не спромоглися навіть розпочати діяльність міжвідомчої координаційної групи з упровадження цифрового мовлення. Фактично з моменту ухвалення міжнародної угоди з упровадження цифрового мовлення в Регіоні 1 «Женева-2006» активність виявляють дві інституції – Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, за рішеннями якої було запущено тестове мовлення в цифрі в Києві, та Концерн РРТ, який збудував кілька цифрових зон. Утім, легітимність такої діяльності під питанням, адже до 2010 року не було прийнято жодного конкретного нормативного акту з упровадження цифри, вимог до мовлення і захисту прав населення, а також конкретного поетапного плану впровадження цифрового і вимкнення аналогового мовлення. Ухвалений Кабінетом міністрів план упровадження не витримує жодної критики і де-факто мало чим відрізняється від раніше прийнятої концепції.

Країни Європи, на відміну від України, в питанні впровадження цифрового мовлення посунулися значно далі, і незважаючи на те, що Європейський парламент і Рада встановили дедлайном із переходу на цифру 2012 рік, значна частина країн перейде на цифру раніше. І лише наша сусідка Польща запланувала закінчення переходу на 2013 рік.

Ситуація, що склалася, має кілька причин, частина з яких базується на історичному розвиткові телебачення в Європі, частина – на географії європейських країн і, безперечно, на ментальності кожного народу. Якщо для певної частини країн ці фактори лише позитивно зіграли на процесі впровадження цифри (значний технологічний розвиток, невелика площа країни, свідомість населення, підконтрольність урядів, здатність платити за ТБ), то в Україні зазначені фактори лише ускладнили ситуацію.

В умовах кризи, що склалася в царині впровадження цифрового мовлення, Україні слід звернутися до наявного досвіду європейських країн хоча б для того, щоб не доводилося вигадувати велосипед там, де це вочевидь є зайвим (наприклад, досвід проведення інформаційних компаній), особливо зважаючи на те, що до завершення впровадження цифри в Україні залишилося 5 років.

Зважаючи на те, що в Європі не було вироблено єдиної концепції впровадження цифрового мовлення (це навряд чи було можливо), в другій частині цього звіті буде розглянуто кілька європейських країн, які перебувають на різних стадіях упровадження цифрового мовлення та з використанням різних стандартів (MPEG-2 та MPEG-4).

Звіт структурно складається з двох частин – історія впровадження цифри в Європі та практичні дії європейських країн щодо переходу на цифрове ТБ.

Історія переходу Європи на цифрове мовлення

 

Інформаційно-комунікаційна революція середини ХХ століття забезпечила стрімкий розвиток усім сферам суспільного життя, адже з упровадженням комп’ютерів людство отримало змогу не лише обробляти масу інформації, але й перенести у віртуальну площину зображення, звук та відео. Для сфери теле- і радіомовлення такий прорив дозволив зробити телебачення більш динамічним і оперативним, адже час на обробку інформації зменшився, а «картинка» стала більш живою. Втім, можливості обробки контенту і можливість представити якісний продукт часто нівелюються, адже те, що отримує споживач на екрані, може значно відрізнятися від того, що виходить із телевізійної студії.

Ще у 80-х рр. ХХ століття стало зрозуміло, що зі зростанням технічних можливостей роботи з контентом потрібно покращувати якість транспортування сигналу. Частковим виходом із цієї ситуації стало кабельне і супутникове мовлення. Утім, зважаючи на високу вартість супутника й обмеженість можливості прокладення кабелю значна частина населення європейських, та й не тільки, країн залишалися зі звичним нам ефірним ТБ.

Ще однією проблемою, яка постала на той час, стала неможливість передачі звичайними засобами трансляції телебачення високої чіткості (HDTV)<!--[if !supportFootnotes]-->[i]<!--[endif]-->, розробка якого тривала кілька десятиліть.

Третього листопада 1986 року Рада Європейського економічного співтовариства ухвалила Директиву 86/529/EEC, якою було затверджено<!--[if !supportFootnotes]-->[ii]<!--[endif]-->сім’ю аналогово-цифрових стандартів передачі телевізійного сигналу (MAC), які мали замінити застарілі стандарти NTSC, PAL, SECAM, перш за все у супутниковому та кабельному мовленні, й надати можливість трансляції телевізійного сигналу у форматі HDTV. Ухвалення директиви відбулося з огляду на наближення часу масового використання супутникової платформи в європейських країнах для телебачення, спрямованого на кінцевого споживача, а також на можливість ретрансляції в кабельних мережах. Крім того, Директива спрямовувалася на створення можливості поширення загальноєвропейських багатомовних програм, уніфікації стандартів задля створення загального ринку та подолання технічних бар’єрів.

Влітку 1986 року стартував проект Eureka 95<!--[if !supportFootnotes]-->[iii]<!--[endif]--> щодо розробки і впровадження системи вироблення, передачі, запису і відображення телебачення високої чіткості, а вже у вересні 1988 року прототип системи було представлено на міжнародній конференції мовників у Брайтоні (Великобританія). Вже за півроку після презентації Рада ЄЕС розпочала ухвалення низки документів, що стосуються телевізійного мовлення і HDTV телебачення зокрема.

Першим стало рішення Ради 89/337/EEC<!--[if !supportFootnotes]-->[iv]<!--[endif]--> від 27 квітня 1989 року. Рішення спиралося на потребу в єдиному стандарті HDTV, з одного боку, і на успіх проекту Eureka 95, що зміг представити конкретну технологію і діючий прототип. Рішенням було ухвалено розпочати впровадження ТБ високої чіткості щойно це буде можливо, з огляду на готовність виробників обладнання й теле- й кіноіндустрії з орієнтуванням на 1992 рік. Також пропонувалося встановити за єдиний стандарт зображення з параметрами прогресивної розгортки 1250 ліній та 50 кадрів на секунду.

Окрім того цим документом вказувалося на необхідність підготовки плану дій, що мав би бути підготовлений на рівні Спільноти із залученням її членів, а також на національному рівні за консультацій із ефірними та супутниковими мовниками, дистриб’юторами, кабельними операторами, представниками кіно- й телеіндустрії, представниками глядацьких спілок та науково-дослідних інституцій.

П’ятого травня 1989 року Рада Європи ухвалює Європейську конвенцію про транскордонне телебачення, яка, успадковуючи попередні напрацювання, починаючи від «Женеви-1977»<!--[if !supportFootnotes]-->[v]<!--[endif]-->, встановила вимоги щодо поширення програм різних мовників та вимоги до контенту – щодо реклами, спонсорства, телепродажів тощо.

Менш ніж за півроку Рада Європейської спільноти ухвалює Директиву 89/552/EEC<!--[if !supportFootnotes]-->[vi]<!--[endif]-->щодо координації певних положень, встановлених законодавчо, регулювально або адміністративно країнами-учасниками (Європейської конвенції про транскордонне мовлення) в галузі здійснення телевізійного мовлення. Цей документ є попередником нинішньої Європейської аудіовізуальної директиви й ухвалювався на виконання низки завдань і цілей. Так, у преамбулі директиви вказувалося, що право на мовлення та дистрибуцію телевізійних сервісів базується на загальному принципі – праві свободи висловлювання, передбаченого ст. 10(1) Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Окрім того, впровадження директиви спрямоване на убезпечення від монополізації ринку, що призводило б до порушення принципів плюралізму; утворення більш тісних зв’язків усередині Європейської спільноти, зростання економічного і соціального прогресу, на розвиток різноманітних технологій у галузі телемовлення, кращу координацію дій та узгодження законодавства, що регулює діяльність мовників, з установленням мінімуму вимог щодо діяльності мовників, а також усталення вимог щодо захисту прав меншин, вимог до реклами та спонсорства та ін. Цим документом, зокрема, було визначено поняття «європейських творів» (ст. 6 Директиви). Прикінцевими положеннями було встановлено, що члени ЄЕС не пізніше 3.10.1991 року мали узгодити своє законодавство з зазначеною Директивою, а Комісія, створена відповідно до цієї директиви, щодва роки мала звітувати про виконання Директиви з метою зібрання пропозицій щодо її удосконалення.

В грудні того року Рада Європейської спільноти ухвалює нову директиву 89/630/EEC<!--[if !supportFootnotes]-->[vii]<!--[endif]-->про спільні заходи країн-учасниць щодо ухвалення єдиного всесвітнього стандарту телебачення високої чіткості, який буде ухвалено на Парламентській Асамблеї Міжнародного радіо консультаційного комітету (CCIR) в 1990 році. Документ, спираючись на раніше ухвалені директиви, а також на важливість стандарту для кіно- й телеіндустрії та його загальну економічну значущість, вказує на важливість координації дій країн-учасниць для ухвалення єдиного стандарту HDTV, що базується на розробках проекту «Евріка 95».

Директива 92/38/EEC окреслила наступний крок у реформі мовлення – використання другого покоління стандарту D-MAC<!--[if !supportFootnotes]-->[viii]<!--[endif]--> – D2-MAC<!--[if !supportFootnotes]-->[ix]<!--[endif]-->, який, зокрема, більш ефективно використовував радіочастотний ресурс і який став основою для формату MAC для ТБ різної чіткості HD-MAC з пропорціями екрану 16:9. Крім того, директивою зверталася увага на необхідність уникнення одночасного використання різних стандартів супутникового мовлення. Новелою директиви стала згадка про повне цифрове мовлення. Так, стаття 2 Директиви каже: якщо система не є повністю цифровою, слід використовувати виключно HD-MAC стандарт, натомість у разі впровадження повністю цифрового ТБ він має бути сертифікований Європейським інститутом телекомунікаційних стандартів (ETSI).

Для звичайного супутникового мовлення, у т. ч. такого, що планується для ретрансляції в кабельних мережах, з 1992 року мав впроваджуватися, а з 1 січня 1995 року використовуватися виключноD2-MAC стандарт (стаття 3). Всі телеприймачі починаючи з 1994 року мали сприймати цей стандарт.

Відповідно до цієї директиви – держави-члени ЄЕС мали впровадити у шестимісячний строк зміни до національного законодавства задля забезпечення виконання цієї директиви.

Останнім документом, який орієнтувався виключно на аналогово-цифровий формат, було Рішення Ради 93/424/EEC<!--[if !supportFootnotes]-->[x]<!--[endif]-->, яка затверджувала план дій щодо впровадження додаткових телевізійних сервісів. План дій спирався на те, що впровадження ТБ високої чіткості є невід’ємною частиною аудіовізуальної політики європейської спільноти. План мав забезпечити повне покриття спільноти розширеними аудіовізуальними послугами, сприяти прискоренню розвитку індустрії й ринку додаткових послуг, сприяти пропагуванню формату 16:9<!--[if !supportFootnotes]-->[xi]<!--[endif]--> для всіх видів мовлення (супутникове, ефірне, кабельне), полегшувати впровадження нових технологій, у т. ч. повністю цифрових. План передбачав фінансову підтримку на таке прискорення і мав забезпечити критичну масу таких послуг до 30 червня 1997 року.

1995 року Європейський парламент і Рада ухвалюють Директиву 95/47/EC<!--[if !supportFootnotes]-->[xii]<!--[endif]-->. На відміну від своїх попередниць, Директива хоч і вказує на необхідність впровадження ТБ високої чіткості, але вперше звертає увагу на необхідність впровадження загальних стандартів цифрової передачі телевізійного сигналу як у супутниковому й кабельному, так і в ефірному мовленні. Також Директива наголошує на важливості умовного доступу до цифрових платних телесервісів і необхідності запровадження антипіратського законодавства, адже на той час піратство сильно зростало, завдаючи збитків провайдерам програмної послуги та операторам.

Директива звертає увагу на те, що держави – члени ЄС мають всіляко сприяти розробці додаткових телевізійних послуг, у т. ч. широкоформатних телевізійних сервісів, ТБ високої чіткості та повністю цифрових сервісів. Крім того, вони мають зважати на те, що перехід широкоформатного ТБ на цифрову платформу робить простішим захист інтересів операторів і телеглядачів.

Директива 95/47/EC встановила низку вимог до обладнання, зокрема щодо наявності на ТБ високих діагоналей хоча б одного стандартизованого гнізда для легкого підключення декодерів і цифрових приймачів. Крім того, було встановлено вимоги щодо надання послуг умовного доступу, як-от технічна доступність для кабельних операторів, надання послуг у межах закону, обов’язкове оприлюднення тарифів тощо. Директива мала бути інтегрована в національне законодавство не пізніше ніж за 9 місяців після ухвалення.

1997 року на Європейській конференції поштових і телекомунікаційних адміністрацій (CEPT)<!--[if !supportFootnotes]-->[xiii]<!--[endif]-->було ухвалено угоду «Честер-97»<!--[if !supportFootnotes]-->[xiv]<!--[endif]-->(Багатостороння координаційна угода щодо технічних критеріїв, принципів координації та процедур провадження цифрового ефірного мовлення (DVB-T), яка дозволила впровадження цифрового ефірного мовлення в рамках угоди «Стокгольм-61»<!--[if !supportFootnotes]-->[xv]<!--[endif]-->, умови такого впровадження, координацію між Адміністраціями та різноманітні процедури, пов’язані з процесом впровадження цифрового мовлення).

1 жовтня 1998 року було внесено низку змін у Європейську конвенцію про транскордонне мовлення<!--[if !supportFootnotes]-->[xvi]<!--[endif]-->, а за місяць виходить нова Директива – 98/84/EC, від 20 листопада 1998 року, яка була покликана для встановлення юридичного захисту сервісів, що базуються на умовному доступі. Директива зауважила, що забезпечення транскордонного мовлення та сервісів інформаційного суспільства мають виконати умови Угоди Європейської спільноти та призвести до ефективності свободи вираження поглядів, забезпеченою статтею 10 Конвенції з прав людини. Також документом зазначено, що цифрові технології надають можливість та потенціал для зростання вибору для споживача та культурного плюралізму. Додаткові сервіси, покликані безпосередньо забезпечувати функцію плюралізму, мають постійно розвиватися, утім їхній розвиток залежить від можливостей використання умовного доступу. Тому існує необхідність захисту таких технологій від несанкціонованого доступу і використання незаконних пристроїв.

Відтак Директива вказує на необхідність ефективного та скрупульозного впровадження права Європейської спільноти в цьому питанні на національному рівні, в т.ч. з установленням адекватних санкцій.

Директива визначила, що країни-учасниці мають ужити всіх заходів щодо заборони виробництва обігу та використання незаконного обладнання та пропагування його використання (ст. 4). Санкції за такі дії, закріплені в національному законодавстві країн-учасниць, мають бути ефективними, охолоджуючими та пропорційними щодо потенційної загрози незаконної діяльності. Директива мала впровадитися країнами-учасницями до 28 березня 2000 року.

2002 року Європейський парламент і Рада ухвалюють чотири важливі для галузі документи – Директива 2002/19/EC (Директива про доступ), Директива 2002/20/EC (Рамкова директива про дозвіл), Директива 2002/21/EC (Рамкова директива) та Директива 2002/22/EC (директива універсальних послуг).

Директива 2002/19/EC про доступ зауважила, що відсутність у директиві 95/47/EC вимог щодо певного цифрового стандарту, в свою чергу, дозволило учасникам ринку через  групу цифрового відеомовлення (DVBgroup)<!--[if !supportFootnotes]-->[xvii]<!--[endif]-->проводити розробку низки систем телебачення у всьому світі. Такі системи були стандартизовані Європейським інститутом телекомунікаційних стандартів (ETSI) та лягли в основу рекомендацій Міжнародного союзу електрозв’язку. Також Директива констатувала, що застосування широкоформатного телебачення 16:9 стало еталонним і впроваджене внаслідок рішення 93/424/EEC. Утім, зауважується, на ринку не має бути перешкод між підприємствами, які висловлюють готовність до переговорів, зокрема з питань комунікації та транскордонного співпраці. На ринку, де підприємства суттєво залежать від інфраструктури, забезпеченої іншими для постачання послуг, доцільно забезпечити ефективне функціонування ринку, зокрема Національні регуляторні органи мають бути наділені повноваженнями, за відсутності можливості проведення незалежних переговорів адекватного доступу до з’єднань та можливості взаємодії послуг в інтересах користувачів. Директивою також вказується на те, що конкурентних правил недостатньо для забезпечення плюралізму і культурної різноманітності у сфері цифрового телебачення. Хоч директива 95/47/EC встановила первинну систему регулювання впровадження цифрового ТБ, зокрема в площині надання недискримінаційного умовного доступу, та з розвитком технологій, а відтак ринку послуг є обґрунтованими зміни зобов’язань щодо інтерфейсів прикладних програм та електронних програм керування, для забезпечення доступності кінцевому споживачеві. Натомість директива говорить про необхідність дотримання обов’язків, установлених директивою 95/47/EC, якщо мережа є повністю цифровою, відкритою до загалу і якщо через неї передаються цифрові послуги й програми широкоформатного телебачення, така мережа має забезпечувати надходження до кінцевого споживача програм такої ж якості, як і у вихідному сигналі.

Втім, у царині справедливої конкуренції держави – члени Спільноти можуть дозволити своєму регулюючому органу переглянути обов’язки щодо доступу до послуг цифрового ТБ за допомогою аналізу ринку, зокрема змінити чи скасувати певні умови для малих операторів (таких що не мають істотної участі на ринку), але за умови якщо такі заходи не вплинуть негативно на кінцевого споживача.

Тим не менш, перегляд будь-яких правил щодо діяльності учасників ринку в царині цифрового мовлення має відбуватися з використанням економічного аналізу ринку, який базується на методології конкурентного права з подальшим зменшенням кількості правил у секторі в міру розвитку ринку.

Директива вказує, що для доступності послуг цифрового ТБ для кінцевих користувачів національні регуляторні органи мають сприяти, а в певних випадках покладати на операторів зв’язку надання доступу до іншого оснащення, на справедливих і недискримінаційних умовах з покладанням на постачальника та бенефіціарія такого доступу певних технічних та експлуатаційних вимог.

Для систем умовного доступу директива 2002/19/EC встановила вимоги до систем умовного доступу (conditional access systems), які функціонують на ринку в межах Спільноти. Зокрема, такі системи повинні мати необхідні технічні характеристики для рентабельного транскордонного контролю, які надають можливість операторам мережі здійснювати повний контроль на місцевому або регіональному рівні за послугами, які використовують такі системи умовного доступу. Для операторів послуг умовного доступу встановлено обов’язок пропонувати на недискримінаційній основі, сумісній із конкурентним правом Спільноти, технічні послуги, що надають можливість для отримання послуг організацій мовлення з цифрової передачі глядачами або слухачами, дозволених за допомогою декодерів, якими управляють оператори послуг та які відповідають конкурентному праву Спільноти, та вести окремі фінансові рахунки стосовно своєї діяльності постачальників умовного доступу.

Щодо ліцензування виробництва кінцевого обладнання директива визначила, що воно має відбуватися на прозорих умовах без монополізму та з можливістю інтеграції пристроїв з іншими системами.

Рамкова директива 2002/20/EC (Дозвільна) встановила<!--[if !supportFootnotes]-->[xviii]<!--[endif]--> вимоги щодо регулювання дозвільної системи комунікаційних мереж та послуг, зокрема щодо користування радіочастотним ресурсом для потреб телерадіомовлення.

Мета цієї Директиви полягала у створенні правових рамок для забезпечення свободи надання електронних комунікаційних мереж та послуг, вона мала застосовуватися у випадках надання прав на використання радіочастот, якщо таке використання включало надання комунікаційних мереж та послуг, звичайно за оплату. Директива в цілому зосередилася на загальних засадах надання дозволів на використання. Так, серед головних вимог, які ставляться до держав-членів, є те, що процедура призначення радіочастот має в будь-якому разі бути об’єктивною, прозорою, недискримінаційною й пропорційною, а національні обмеження прав мають бути об’єктивно обґрунтованими.

Директива вказує: якщо попит на радіочастоти в особливій сфері перевищує їхню наявність, має проводитися доступна та прозора процедура для виділення таких частот для того, щоб уникнути будь-якої дискримінації та оптимізувати використання таких дефіцитних ресурсів. При цьому національні регуляторні органи мають дотримуватися позиції ненакладення додаткових умов, критеріїв, процедур задля обмеження загальних засад розподілення радіочастотного ресурсу. Також на держави-члени покладено обов’язок суворого дотримання угод, якими встановлено на Європейському рівні гармонізоване виділення радіочастот особливим підприємствам під час надання прав на використання радіочастот національним планом використання частоти.

Щодо санкцій Директива каже про дотримання принципу розмірності, за яким санкції мають бути співставні з порушенням і навіть за виняткових обставин не мають призводити до припинення або скасуванню права надання електронних комунікаційних послуг або права використовувати радіочастоти чи номери, якщо підприємство не виконувало одну або більше умов згідно з загальним дозволом. Така умова має застосовуватися без шкоди терміновим заходам, які можуть вживати регуляторні органи держав-членів у разі серйозних загроз державній безпеці або здоров’ю людей або економічним та оперативним інтересам інших підприємств.

Директива встановлює обов’язок для держав-членів на безперешкодне надання електронно-комунікаційних мереж та послуг, а підприємствам, що отримали дозвіл надавати такі послуги, використовувати право проходу<!--[if !supportFootnotes]-->[xix]<!--[endif]--> відповідно до директиви 2002/21/EC. Плата за використання радіочастот або за право встановлювати оснащення на над або під державною чи приватною власністю для забезпечення використання цих ресурсів має бути об’єктивно виправданою, прозорою, недискримінаційною та пропорційною щодо мети її призначення.

Директивою також висувається низка умов, які можуть висуватися під час отримання дозволів, як-от функціональна сумісність, екологічні вимоги і вимоги щодо опромінення, захист особистих даних і таємниці приватного життя, обмеження передачі незаконного змісту. Щодо права на використання радіочастот можуть, зокрема, висуватися умови щодо їх ефективного використання, технічні й експлуатаційні умови щодо уникнення неприпустимих перешкод<!--[if !supportFootnotes]-->[xx]<!--[endif]-->.

Ще одна директива з групи т.зв. спеціальних директив – Директива 2002/21/EC<!--[if !supportFootnotes]-->[xxi]<!--[endif]-->(Рамкова) – каже про необхідність доступу громадян до дешевих комунікаційних інфраструктур світового класу. Зважаючи на зближення телекомунікаційного, медіа- тасектору інформаційних технологій вони мають бути охоплені єдиними правовими рамками, визначеними в спеціальних директивах та Директиві Європейського Парламенту та Ради 97/66/ЄС від 15 грудня 1997 року про обробку особистих даних та захист приватної інформації в телекомунікаційному секторі. Директивою наголошується, що за таких умов потрібно відокремлювати регулювання передачі від регулювання змісту, однак рамки, визначені цими директивами, не охоплюють змісту послуг, як-от зміст мовлення, послуги інформаційного суспільства, фінансові послуги. Натомість змістовна частина регулюється раніше згаданою директивою 89/552/EEC зі здійснення телемовлення. Таке розмежування між регулюванням передачі та регулюванням змісту не завдає шкоди, зважаючи на зв’язок між ними, зокрема для того, щоб гарантувати медіаплюралізм, культурну різноманітність та захист прав споживачів.

Директива звертає увагу на принцип технологічної нейтральності, за яким національні регуляторні органи не мають ані нав’язувати, ані дискримінувати на користь певної технології і разом з тим не перешкоджати певним пропорційним крокам для сприяння певним особливим послугам, якщо це виправдано, як-от цифрове телебачення як засіб ефективного використання радіочастотного ресурсу. Однак для забезпечення сумісності на єдиному ринку (пан-Європейському – прим.) може бути вжито заходів щодо виконання особливих стандартів. Так, незважаючи на відсутність у Директиві 95/47/ЕС конкретних вимог щодо систем цифрового ТБ, європейські гравці на ринку розробили за допомогою DVBProject сім’ю стандартів DVB, яку стандартизував Європейський інститут телекомунікаційних стандартів. Тим не менш Директива 2002/21/EC закликала до широких громадських обговорень рішень, спрямованих на імплементацію таких стандартів, у т. ч. з можливою консультацією регуляторних органів інших країн-учасниць, якщо запровадження таких стандартів може вплинути на весь ринок.

Щодо використання радіочастот Директива зауважує, що радіочастоти є суттєвою передумовою для радіофункціональних електронних комунікаційних послуг, а отже вони мають розподілятися та призначатися національними органами відповідно до гармонізованих цілей та принципів, що регулюють їхню діяльність, а також відповідно до принципів об’єктивності, прозорості та недискримінації, беручи до уваги основні принципи, пов’язані з використанням радіочастотного ресурсу – соціальні, лінгвістичні, культурні, демократичні, а також керуючись досягненням найбільшого економічного ефекту. 

Політику гармонізації радіочастотного ресурсу запроваджено Рішенням Європейського Парламенту і Ради 676/2002/EC<!--[if !supportFootnotes]-->[xxii]<!--[endif]--> (Рішення про радіоспектр)<!--[if !supportFootnotes]-->[xxiii]<!--[endif]-->, вона безпосередньо пов’язана з цією Директивою та спирається на базові права вираження поглядів, включаючи свободу отримання та поширення інформації та ідей, долаючи кордони та на свободу і плюралізм медіа. Такий плюралізм досягається зокрема і завдяки сумісності цифрових технологій та розширеного цифрового телевізійного обладнання<!--[if !supportFootnotes]-->[xxiv]<!--[endif]-->. Споживач повинен мати можливість отримання передач усіх інтерактивних телевізійних послуг, з огляду на технологічний нейтралітет, технологічний прогрес та потребу впровадження цифрового ТБ.

Операторам таких послуг рекомендується докладати зусиль для впровадження відкритого прикладного програмного інтерфейсу (API), який має сприяти взаємодії мереж. Держави мають сприяти вільному потоку інформації, медіаплюралізму та культурній різноманітності, зокрема сприяти постачальникам цифрових інтерактивних телевізійних послуг для розповсюдження серед громадськості в Європейській спільноті на цифрові інтерактивні телевізійні платформи використання відкритого API<!--[if !supportFootnotes]-->[xxv]<!--[endif]-->незалежно від режиму передачі.

Держави також мають стимулювати власників API, надаючи їм доступ до справедливих, розумних та недискримінаційних умов, та за належну винагороду – всю інформацію, яка є необхідною для надання постачальникам цифрових інтерактивних телевізійних послуг, для надання всіх послуг за підтримки API у повній функціональній формі.

В галузі інфраструктури Директива вказує на доцільність спільного використання обладнання (про що вже говорилося в інших спеціальних директивах) зважаючи на специфіку будівництва міст, охорони здоров’я чи довкілля. Зокрема, у випадку відсутності альтернатив підприємствам має надаватися право на спільне використання обладнання, як то спільне використання кабельних колодязів, споруд, стовпів, антенних систем тощо.

Ще одна спеціальна директива -Директива 2002/22/EC<!--[if !supportFootnotes]-->[xxvi]<!--[endif]-->(Директива про універсальні послуги) стосувалася підведення електронних комунікаційних мереж до кінцевого споживача. Мета директиви – встановити на території спільноти якісні доступні публічні послуги на основі свободи конкуренції і свободи вибору, а також вирішення питань, коли ринок не задовольняє потреб кінцевих споживачів. Директива переважно стосується розвитку телефонних і супутніх мереж та обов’язків, що покладаються на всі сторони в процесі їх експлуатації, утім вона зачепила і цифрове ТБ, зокрема в частині універсальної послуги. Директива вказує на важливість забезпечення надання універсальної послуги (мінімального набору послуг) навіть за цінами, відмінними (читай – нижчими) від ринкових, за умови прозорої і виправданої компенсації з боку країн-учасниць, за умов дотримання правил конкуренції. Відшкодування таких витрат (різниця між ринковою і фактичною вартістю – прим.) може відбуватися через суспільний фонд

Щодо цифрового телебачення Директива визначила кілька обов’язків. Так, для кінцевих користувачів мають існувати гарантії щодо взаємодії всього обладнання, проданого у Спільноті для отримання цифрового ТБ. Це може забезпечуватися впровадженням мінімально гармонізованих стандартів щодо цього обладнання. Окрім того Директива зазначає, що для клієнтів має створюватися найповніший зв’язок (за допомогою цифрової телевізійної установки), адже можливість взаємодії є еволюційною концепцією на цифровому ринку й органи стандартизації мають ужити всіх можливих заходів, щоб цифрові технології розвивалися відповідно до цих стандартів.

Для кінцевого телевізійного обладнання абонента висуваються вимоги щодо наявності необхідних елементів цифрового сигналу, включаючи аудіо- й відеострумені, інформацію умовного доступу, інформацію про послугу, інформацію взаємодії програмних додатків (API) та інформацію захисту від копій. Крім того встановлено, що таке обладнання повинно мати здатність декодувати цифрові телевізійні сигнали відповідно до спільного європейського кодуючого алгоритму, визначеного ETSI. Також ставиться вимога до телеприймачів із діагоналлю понад 42 см, що є в продажу або ренті, – вони мають дозволяти просте з’єднання зовнішніх пристроїв, особливо декодерів та цифрових приймачів, наприклад DVB спільний інтерфейс-з’єднувач, що дозволяє просте з’єднання із зовнішніми пристроями і мати можливість проводити всі елементи цифрового сигналу, в т. ч. елементи умовного доступу та інтерактивних послуг.

Регуляторні органи держав-членів повинні, за Директивою, мати повноваження встановлювати обґрунтовані і періодично ревізовані зобов’язання для мереж, у яких відбувається трансляція теле- й радіосигналу. Такі зобов’язання можуть стосуватися, зокрема, вимог щодо доступності телевізійних технологій особам із обмеженими можливостями.

Після ухвалення зазначених спеціальних директив, термін імплементації яких має завершитися не пізніше 2003 року, з’являється низка документів, спрямованих на впровадження цифри та вимог до такого мовлення.

Так, 22 липня 2002 року виходить робочий документ Європейської комісії щодо політики і правового регулювання в галузі комунікаційних сервісів з приводу обов’язків mustcarry<!--[if !supportFootnotes]-->[xxvii]<!--[endif]-->. Документ базується на вищезгаданій Директиві 2002/22/EC, він був покликаний надати детальне представлення статті 31 зазначеної директиви, яка визначила «обов’язкові» зобов’язання, що можуть бути встановлені державами-членами для підприємств (які перебувають під їхньою юрисдикцією), що надають електронні комунікаційні мережі, для розповсюдження радіо- і телевізійної трансляції суспільству та для передачі визначених радіо- і телевізійних трансляційних каналів і послуг, де значна кількість кінцевих користувачів таких мереж користуються ними, як основним засобом отримання радіо- і телевізійних трансляцій.

В робочому документі вказується, що принцип mustcarry застосовувався тривалий час у різних країнах світу, але це стосувалося переважно кабельних мереж, у яких мав поширюватися сигнал ліцензованих ефірних мовників. Утім, із часом деякі країни-учасниці поширили це правило й на інші мережі і сервіси, зокрема Франція – на супутникове мовлення, Ірландія – на цифрове наземне. Фактично, деякі країни встановили принцип mustcarry для ефірних мовників як додаток або замість того, щоб надати їм частоту для мовлення. Утім, робочим документом вказувалося на те, що стаття 31 є специфічною щодо кабельних операторів, адже не накладала чітко визначеного зобов’язання mustcarry. Зокрема, ця стаття не покриває вміст сервісів, які мають надаватися, як-от навігація, яскравість тощо. Тому цим робочим документом наголошується: має бути ухвалено зобов’язання щодо передачі радіо і телевізійних каналів та сервісів, у т. ч. телетексту й інших сервісів, спрямованих, зокрема, на осіб із обмеженими можливостями. Запровадження таких правил має вирівняти ринок, на якому частина користувачів не матиме доступу до новітніх технологій і сервісів, доступних через інші технологічні платформи.

В документі також зазначається, що встановлення зобов’язань mustcarry має відбуватися за умов прозорості, обмеженості (лімітованості), адекватності та за умов періодичних ревізій таких зобов’язань.

28 травня 2002 року Комісія Європейських спільнот рішенням COM (2002) 263 final ухвалює план дій «e-Europe-2005