Голосование




влажность:

давление:

ветер:

влажность:

давление:

ветер:

влажность:

давление:

ветер:

влажность:

давление:

ветер:

влажность:

давление:

ветер:



Шоу «Україна має талант!» на СТБ: сценічний рай для дітей і придурків

20 апреля 2009
Передчуття не підмануло, не підвело, ця програма - істинний вечірній мед, який так давно вже не просочувався в трубопроводи телевізійних нечистот. Це досконале шоу, в якому мені подобається майже все: судді, учасники, драматургія, синусоїда емоцій, монтаж. Проблема в іншому. Те, що мені найбільше подобається в цій програмі й становить її сіль, залишається поза ефіром. І про цю несправедливість хочеться розповісти докладніше.

Формат вигадали у США, де існує таке соціокультурне поняття, як «мільйон» (його український відповідник середини 90-х років - «штука баксів» - розтринькав колишню повноту сенсів, і справа навіть не в інфляції чи ще якійсь кризі). У кожному громадянському суспільстві «мільйон» - це одиниця виміру ідеальної шари, абсолютного дива, щось на кшталт неопалимої купини. «Мільйон» не є компенсацією трудових звершень, його об'явлення відбувається лише внаслідок зіткнення гусеничного трактора з виноградною гусінню, або ж - якщо вже висловлюватися прозаїчніше, - шоу-бізнесу та випадкового перехожого. Кожній людині на голову може впасти цеглина - і це теж «мільйон». Йдеться не так про гроші, як про швидкісну зміну попереднього тріпу. Джек-пот, блек-джек, джек-деніелз та джек-зе-ріппер, які за умовами задачі чекають тебе за рогом будинку, - ось що таке «мільйон».

Не секрет, що «мільйон» значною мірою витворений завдяки телебаченню та заради нього. «Мільйон» - суто цивілізаційна цінність, маленький символ маленької віри. Бог, якого не лише можна ухопити за бороду, але й добре смикнути. Як і кожна прекрасна фальшивка, яка вирізняється з-поміж інших високою мистецькою якістю, «мільйон» працює з безумовними рефлексами, й тому людський скептицизм чи погорда однаково безсилі перед його могутністю. Штучне перенесення цієї цінності у вітчизняний простір неможливе. У нас мільйон - це просто мільйон. Ані мільйон гривень, ані мільйон доларів сьогодні не претендують у нашому суспільстві бодай на десяту частину міфологічного сенсу «штуки баксів». Цей нюанс дуже важливий для того, щоби зрозуміти аномальність успіху проекту «Україна має талант!», який можна безпомильно діагностувати вже тепер - задовго до підсумків і оголошення найталановитішої людини вітчизни, яка здобуде ще й мільйон гривень. Мільйон, який для цього шоу практично нічого не важить.

Талановита людина, яка справді потребує грошей, радше піде в підземний перехід, а не на телевізійне шоу. Натомість людина, яка все життя працювала бухгалтером чи охоронцем, продавцем чи й просто сиділа вдома при телевізорі, втрачає свою «пересіченість» тієї миті, коли виходить на сцену, - ось коли вона стає безумовно талановитою. Це специфічний різновид таланту, який жодним чином не пов'язаний із умінням робити що-небудь краще, ніж усі інші. Популярні співаки, яких багато хто називає талановитими, багато в чому поступаються цим людям, - за винятком одного лише нюансу: свого часу вони без жодних докорів сумління поперлися на сцену.

Більшість учасників проекту «Україна має талант!» надзвичайно талановиті. Поміж них - десятки (а може й сотні) поп-зірок, які не відбулися тільки тому, що не наважилися свого часу на контакт зі сценою, - місцем, де пробуджується обдарування, змішане з ганьбою та оплесками в довільних і не завжди справедливих пропорціях.

І той факт, що когось журі витуряє за лаштунки, прибивши категоричним вердиктом, а комусь плескає, схопившись на ноги, - це лише виробнича необхідність, але аж ніяк не селекція талантів. Це безперечного генія можна розпізнати за півтори хвилини (і то не завжди); цього часу також вистачить, щоб виокремити серед претендентів міцних ремісників; але рознюхати талант за 90 секунд практично неможливо.

За усталеною традицією, найчисельніші представництва у телевізійних конкурсах мають дві категорії населення: це діти й придурки. Діти - вони всі талановиті, й сперечатися з цим фактом ще безглуздіше, ніж роздавати виховні поради. Це ж яка бездушна скотина наважиться ляпнути, що чотирирічні зайчики-пострибунчики, які ще не дуже добре вміють говорити, але так зграбно передають одне одному бутафорні морквинки, - не талановиті? Може, якась потвора й наважиться, але ж не на першому етапі шоу, де глядацькі симпатії - один із чільних критеріїв оцінювання. До того ж, серед трьох учасників журі «найсуворіший» - це караоке-Кондратюк, а з нього фашист - на трієчку з мінусом.

Але телевізійна цінність дітей все ж таки поступається категорії №2. Придурки. Це справжні лицарі конкурсів. І мільйон їм ще менше потрібний, аніж зайчикам із морквинками. Придурки виходять на сцену, бо вони справді потребують цього. І вони теж геть усі талановиті - за винятком тих громадян, які симулюють придуркуватість.

Зазвичай це витончені, вразливі, скромні й порядні люди. Добрі й незаздрісні. Але сцена знає про їхнє існування - й тягне на себе, як вавилонська блудниця. Й ось у чому велична трагедія та неземний фарс: придурки володіють талантами, які мало хто може оцінити, бо зовнішні прояви їхніх обдарувань такі ж незбагненні, як атомний двигун для печерної людини. А відтак вони стають непотрібними - й більшість із них, чує моє серце, просто не показують. Замість істинних делікатесів до телевізійної аудиторії долітають лише поодинокі крихти зі столу, здатні викликати прості та однозначні емоції - зневажливий сміх, співчуття, обурення. На кшталт чоловіка, який написав 130 пісень про любов і одну про вампірів. Або дуету Крюгера і Джейсона (все ж таки бензопила в партері -переконливе видовище). Але журі налаштоване на споглядання «номерів» - і коли номера як такого немає, вони вже тиснуть на свої великі кнопки. Наважуся стверджувати, що цей підхід не тільки дискредитує придурків, але й витоптує численні пагінці прекрасного, які проростають із цього шоу.

Залишається тільки квола надія на те, що судді переглянуть своє ставлення до кнопки Х. І зрозуміють, що гнати треба не тих, кого вони раніше залишали поза правом на творче висловлювання. Ну, нащо мені десяток народних співаків-пародистів? Хай там у них золоті й діамантові голоси, і кожен другий співає краще, ніж Ніколай Басков, - то й що з того? Басков не втратить пенсійного забезпечення в київському палаці «Україна», а мені й від сотні випадково утворених якоюсь природною аномалією Баскових на душі не розвидніється. Як і від цілої армії Аллєґрових, Сєрових, Распутіних, Вітасів, яких і так легіон. Я щасливий, що десятки дівчат тремтять животом краще, ніж великодній стіл - холодцями, але немає в такому вмінні й дещиці того внутрішнього шаленства, яке примусило електрика Олександра заспівати, прочитати вірш і показати п'ять ударів у секунду протягом одного хвилинного виступу.

Тому, шановні судді, частіше давіть на Х. Нехай руки ваші не знатимуть жалю, а треновані м'язи серця не скорочуватимуться намарно. ХХХ - це ваш жанр, це ваша заповідь. Нехай звучить музика бляшаних сирен, нехай частіше виє ця сурма відчаю. Це найбезжальніше шоу останніх часів, і ми - свідки його. Бережіть себе до наступної п'ятниці.

Михайло Бриних

Источник: Телекритика

19803

blog comments powered by Disqus

Последние Популярные Коментируют

Темы форума