Спіймати Київ у «Сіті»

За три останніх роки телеканал «Сіті» на моїй пам'яті переживає третє оновлення. Або, висловлюючись точніше, третє перезавантаження. За цей час зміни відбулися не стільки в наповненні самого каналу, скільки в його загальній концепції. Знову ж таки - ділюся тут своїми особистими враженнями.

А базуються вони на позиції винятково суб'єктивній - апетиті вашого автора. Мій робочий день побудований здебільшого так, що по буднях я снідаю з телевізором. І коли «Сіті» щойно стартував як проект, мені було комфортніше снідати саме з цим каналом. Бо, по-перше, в Києві виникло інше суто київське міське телебачення крім ТРК «Київ», ефір якого важкувато сприймати о будь-якій годині доби. Значить, «Сіті» попервах сприймався як альтернатива київському офіційному телебаченню. По-друге, в ефірі, принаймні ранковому, майже не було реклами. Коли я снідаю з телевізором, а там - рекламний блок, я беру пульт і починаю клацати, шукаючи, де показують щось, окрім реклами. Адже, як правило, рекламні блоки в ранкових програмах ненормально довгі. Як ви розумієте, процесу травлення подібні дії шкодять. По-третє, гостям із Харкова та Львова, які приїздили якраз до сніданку ранковими поїздами, я міг із гордістю показати: ось, мовляв, у столиці є столичний канал про столицю. Нарешті, «Ранок-Сіті» пропонував найкраще на той час наповнення - консервативне. Тобто новини в студії - новини блоком - огляд - гість - новини блоком - ще один гість - огляд - корисні поради - новини.

Потім, десь роки півтора тому, канал змінив не те щоби формат, а швидше настрій. Тому я поступово перестав снідати з «Сіті». Очевидно, причина полягала в бажанні тих, хто робив цей канал, вирости з «київського міського телебачення» та стати всеукраїнським, із відповідним наповненням. Утім, на надмірну києвоцентричність інших загальноукраїнських каналів уже багато разів скаржилися «Телекритиці». Тому з подібними претензіями «Сіті» міг бути хіба що в статусі «ще одного» каналу. Навпаки: якщо комусь і треба сповідувати виняткову києвоцентричність, так це телеканалові, котрий претендує на звання київського муніципального і при цьому - незалежного від думки мерії.

Саме ця складова насамперед змінилася тепер, коли канал «Сіті» оновився втретє. Якщо «канал мого міста» зразка 2006-2008 років намагався подавати інформацію про дії чи бездіяльність мерії та інших чиновників нейтрально, без жодних оцінок та висновків, а рік тому новин на «Сіті» взагалі втратили, на мій погляд, будь-яку інформаційну значущість, то з весни цього року цей комерційний муніципальний канал нарешті визначився зі своїм ставленням до київської влади. Випуски київських новин «День Сіті» набули незвичної раніше для «Сіті» гостроти. Чиновників, включно з мером, тут уже не терплять - їх відверто не люблять. Навіть несерйозна і часом не надто смачна гумористична програма «Сітічко» загалом лягає в обрану концепцію. Це збіглося з загальним настроєм киян, «Сіті» почав справді ставати «каналом нашого міста», і, мабуть, зокрема через це стрибнули рейтинги.

Так само з весни в ефірі каналу «Сіті» з'явилося загалом близько десятка проектів власного виробництва. Правда, після розділу компанії «Гравіс» низка старих програм була перенесена на «Кіно» - зокрема «Book-сіті», «Таксі».

Зате з'явилася програма «Історії міста» - документально-пізнавальний проект, що виходить по вихідних і доводить: не лише гості столиці, а й кияни погано знають, чим колись жив Київ. Без цих знань важко усвідомити місто, в якому живеш, справді частиною себе. Подібні знання формують ідеологію жителя великого міста, міщан як клас. А їх у нас бракує, особливо в мерії, парламенті й жеках. Правда, часом програма грішить багатослівними ліричними відступами. Але краєзнавців та містознавців не переробиш...

 Недільні «Кримінальні новини» - теж новий проект, що робиться спільно з відділом зв'язків із громадськістю київської міліції. Від аналогічних програм на інших каналах (НТН, 5 канал, ICTV) кримінальні хроніки на «Сіті» відрізняються помітним, а точніше - почутним тоном. Сюжети тут читаються з відсторонено-іронічною інтонацією, яка часом може збитися на «ай-ай-ай» на адресу злочинців, а часом - бути шпилькою навіть у бік жертви. Мовляв, не той спосіб життя вів цей небайдужий до наркотиків киянин, ось і поплатився.

Звичний для абсолютної більшості інформаційних програм огляд преси «Прес-Сіті» доповнено коротенькою рубрикою, подібних до якої нема, здається, ніде - «Сіті-веб» подає огляд інтернет-видань. Враховуючи те, що говорити про інтернет, а тим більше - показувати його в телевізорі вважається моветоном, анонс веб-сайтів у щоденних випусках новин я би вважав своєрідною легалізацією інтернет-видань у телевізійному просторі.

Нарешті - обличчя «каналу твого міста». Прихід Людмили Добровольської в якості ведучої праймових вечірніх новин виявився дещо несподіваним. Не тому що глядачі забули одне з колишніх облич «Плюсів». Навпаки, в світлі стрімкої ротації й перетасовки відомих медійних персонажів мало хто може сказати, на якому з каналів виринуть вчорашні безробітні. Так чи інакше, але повернення Добровольської швидко додало балів оновленому «Сіті».

Ну і, звісно, Тала (Наталя) Калатай, інше колишнє обличчя ранкового плюсівського ефіру. Хоча програма «Ангели і демони», що виходить на «Сіті» по буднях, має ще одну ведучу, Тетяну Гончарову, в мене як глядача склалося враження, що програму створено багато в чому «під Калатай». До того ж на офіційному сайті каналу анонс цієї програми не надто великий, тоді як у реальному ефірі «Ангели і демони» - чи не найдовша програма: майже година ефіру без гостей, новин та рубрик, лише сюжети про культурне, а точніше - світське життя Києва. До того ж анонсується вона найчастіше, причому досить «жирними» фрагментами. З цього всього у вашого автора складається враження, що «Ангели і демони» - чи не найважливіший проект оновленого муніципального каналу.

Альтернативою «Світським хронікам» чи «Світському життю» ця програма не стане хоча б тому, що автори намагаються зробити культурно-гламурний проект авторським. У сюжетах немає відстороненого погляду - всюди він винятково, навіть підкреслено іронічний та критичний. Якщо формат чогось на кшталт «Сітічка» подібний підхід передбачає і пробачає, то українське фестивальне, «зіркове» і просто світське життя саме по собі позбавлене смаку, неправильне, смішне, і єдине, чого досягло з 1917 року - так це вміння наших типу світських дам відрізнити пеньюар від бальної сукні. А значить, не потребує додаткового підкресленого «фе» - воно без уточненого «фе» таким є. Приклад того - червона доріжка будь-де з будь-якого приводу і кінофестиваль у театрі, куди Богдан Ступка запрошує друзів, яких у нього насправді небагато (про це в згаданій програмі був цілий цикл).

Таким чином, на четвертому році існування канал «Сіті» таки адаптувався до інформаційно-пізнавальних потреб Києва та киян. На більше поки що навряд чи треба претендувати.

Андрій Кокотюха

Источник: Телекритика