Чому б в Україні не взяти за взірець організаційний досвід Німеччини

Минулого року Німеччина повністю перейшла на цифрове мовлення. На наше прохання, Звіт про перехід з аналогового на цифрове (наземне) телебачення в Німеччині у стандарті DVB-T за 10 років (1998 –2008 рр.) прокоментував та навів деякі паралелі зі станом впровадження цифрового мовлення в Україні Віце-президент Національної радіокомпанії України Валерій Володимирович ЮРЧЕНКО.

- Коли дивишся на такий документ, де німецькі фахівці констатують, що вони наприкінці 2008 року завершили процес переходу з аналогового на цифрове (наземне) телебачення у стандарті DVB-T, можна лише позаздрити їхній організованості. І стає за державу нашу, відверто кажучи, прикро, що тут це досі не відбулося. І, мабуть, не через те, що немає грошей у бюджеті, не з тих причин, що Концерн РРТ як оператор не там знаходиться. Причина до банальності проста – не змогли організувати сам процес і продуктивно здійснювати роботу. Саме організаційній роботі при впровадженні цифрового мовлення німці приділяли велику увагу – вона постійно обговорювалася у пресі й на телебаченні. А головне – Держава в особі Міністерства економіки виступила у цій справі як організатор. Саме Міністерство економіки Німеччини розробило сценарій впровадження, визначило гравців, надало правові гарантії, інвестиції та гарантувало надходження ресурсів. На цьому роль Держави фактично і завершилася. Вона не вкладала бюджетні кошти, не займалася цим як бізнесом. Інша річ, що Держава отримуватиме від здійснення цієї програми фінансові надходження через податки з продажу послуг, з продажу телеприймачів, сет-топ-боксів тощо. Головне, вона надала частотний ресурс і скоординувала роботу. Були задіяні мовники з публічно-правових державних та приватних каналів. Цього у нас, на жаль, не відбувається.

От, скажімо, тема дебатів, які точаться в Україні: будувати одночастотні синхронні зони, чи багаточастотні на потужних передавачах? Німці цю проблему вирішили прагматично, на користь, якщо можна так сказати, комбінованого варіанту. Скажімо, у Берліні функціонували SFN – одночастотні мережі як попередники, то їм згодом підняли потужність. І, якщо взяти сумарну потужність передавачів, наприклад, по тій же одночастотній зоні, на 59-му каналі, то бачимо, що в центрі Берліна стоїть передавач потужністю 10 кіловат, у Потсдамі, також в межах Берліна, – 5-кіловатний передавач і в Рудерсдорфі ще один 5-кіловатник. Тобто, загальна потужність тут десь 20 кіловат.

У нас же, скажімо, у тій зоні, що вже розбудував Концерн РРТ сьогодні – 47-й канал – сумарна потужність становить десь трохи більше кіловата. Тобто, німці продемонстрували зовсім інший підхід при розбудові синхронних зон саме – на користь потужних передавачів. І таке рішення не протирічить умовам Женеви-2006. У Берліні розбудовано ще кілька таких же синхронних зон з передавачами потужністю в 1-3-5 кіловат.

Ще один принциповий момент хотілося б виділити. Німці поставили чітке завдання – якої мети повинні досягти, щоб інтереси всіх споживачів були задоволені. Тому з’явилася установка на реалізацію прийому за різних умов – у приміщеннях, поза приміщеннями, в районах з високою забудівлею, прийом на зовнішні та кімнатні антени та інше. У нас програмою Мінтрансзв’язку прийом цифрового телебачення у великих містах всередині приміщень не передбачається і неможливий з причини малих потужностей передавачів. Це значно звужує кількість потенційних користувачів цифрового телебачення.

Якщо хоча б припустити, що ми знайдемо гроші та реалізуємо ту державну програму, яку розробило Мінтрансзв’язку, і яку прийняв Кабінет Міністрів, а Президент відмінив – що буде? Чи буде у нас взагалі цифрове телебачення? Не впевнений. От німці за 10 років в умовах конкурентної боротьби ефірного телебачення з телебаченням, яке розповсюджується кабельними мережами та за допомогою супутників, в цілому досягли по державі до 11 відсотків охоплення населення ефірним мовленням. І кажуть про це як про величезний успіх, тому що послугами ефірного мовлення, коли воно було аналоговим, користувався значно менший відсоток людей. Тому що кабель і супутник – дві потужні можливості поширення відеосигналу – володіють досить великим відсотком ринку. Те ж відбувається і у нас. Кабельні телемережі – найпотужніші і давно вже перевершили ефірні. Йде різке зростання безпосереднього супутникового прийому. Програма Мінтрансзв’язку просто не витримає такої конкуренції. І повірте, результат буде не 11 відсотків, як у Німеччині, а 1-2 відсотка. А можливий і нульовий. Не слід забувати, що програма Мінтрансзв’язку потребує на порядок більше грошей і є намагання, щоб ці гроші сплатила держава! Німці продали 16 мільйонів сет-топ-боксів, охопили 90 відсотків населення, тому що змогли зробити ефірне цифрове телебачення доступним і привабливим для користувачів.Досягнута досить висока щільність сигналу цифрового телебачення і його можливість прийому за різних умов і це зроблено не за державні кошти.

При наших одночастотних малопотужних зонах забезпечити такої щільності сигнал просто неможливо. Це телебачення розраховане лише для відкритої місцевості. По Києву, скажімо, ми бачимо, що прийом можливий лише там, де існує пряма видимість.

Також у Німеччині цікавий підхід до питання використання частки частотного діапазону телебачення для цілей мобільних операторів. У нас воно теж дебатується. Нам відомо, що з подачі Мінтрансзв’язку рішенням КМУ були віддані три канали – 65-67-й – під мобільний зв’язок, а Президентом це рішення було знов-таки, відмінене. Німці до цієї проблеми підійшли досить обережно. Хоча у них така ж ситуація з дефіцитом частот у телебаченні, а можливо, навіть, і гірша. Але вони не прийняли рішення про те, щоб просто віддати ці частоти мобільщикам. Хотілося б навести цитату із звіту про те, що під час переходу з аналогового на цифрове телебачення, у частотному ресурсі в дециметровому діапазоні “дехто прагне максимального відкриття зарезервованих раніше для телебачення діапазону частот для мобільних операторів”. Тобто, бачимо, що ситуація схожа. Але ж і є рішення: “При цьому часто не враховують, що висока (і все ще зростаюча) популярність цифрового наземного телебачення ґрунтується, на відміну від аналогового, на значно ширшій пропозиції програмного продукту від публічно-правових та приватних каналів... Тому існує справедливе намагання зберегти ці «культурні частоти» в якості основи для подальших планів, та для перспектив розвитку, які відкривають ресурси «цифрових дивідендів» для мобільного і портативного телебачення та телебачення високої чіткості”. Тобто, вибір зроблений на користь розвитку телебачення. І тут не може бути ніяких суперечок.

Аналізуючи все це, гадаю, що дійсно було б корисно вивчити досвід різних країн. Бо ми, як кажуть, настільки забарилися із розбудовою ефірного цифрового телебачення, що можемо вже вчитися на досягненнях інших країн. І це відставання, як не парадоксально, треба використовувати з користю для себе. І щоб вийти з того “глухого кута”, у якому ми сьогодні опинилися з впровадженням цифрового мовлення, має бути знайдене принципове рішення. Гадаю, як приклад, може слугувати використаний для цього досвід Німеччини, де оцифровування вже відбулося. Наголошую, на сьогодні дуже багато залежить від рівня постановки організаційної роботи. Досі цьому приділялося дуже мало уваги. І доводиться констатувати, що Мінтрансзв’язку фактично не вдалося вирішити це питання.

Источник: УКР ДВБ ФОРУМ