«Я так думаю» на 5-му каналі. Які враження?

Діляться Володимир Цибулько, Марина Бердичевська, Отар Довженко й Андрій Рушковський.

19 березня о 21.40 на 5-му каналі стартувало політичне ток-шоу «Я так думаю з Анною Безулик». Програму на замовлення 5-го виробляє продакшн-компанія Бориса Фуксмана «Українська медійна група». Першими гостями оновленого проекту стали бютівець Володимир Яворівський та регіоналка Олена Лукаш. Рейтингові показники першого ефіру є порівняно успішними, зважаючи на відсутність промо- та рекламної кампанії. «ТК» попросила своїх авторів та експертів поділитись враженнями від переглянутого першого випуску шоу. Чекаємо також на ваші враження, які ви можете висловлювати у коментарях.

Володимир Цибулько, політичний експерт, письменник:

- Фактично новий проект Анни Безулик є повтором програми, яку вона раніше робила на «1+1». Єдине, що вирізняє нову програму, - більша хаотичність та хиби у виконанні. На мою думку, перший випуск «Я так думаю» мав дуже мало ознак аналітичної програми Принаймні, її драматургія більше пасувала б розважальному лотерейному шоу, аніж серйозній програмі, що претендує стати аналітичним майданчиком.

Також я звернув увагу на те, що вже у першій програмі не було збережено балансу представництва політичних сил, причому і в так званому експертному колі також. Фактично за сумою представництва програма перетворилася на майданчик для БЮТ, адже від нього був не лише один із двох головних дискутантів, а й експерти Гарань, Жданов і Небоженко, які є відомими експертами «на користь» БЮТ.

До того ж, на мою думку, автори програми припустилися помилки, дуже серйозної для цивілізованої журналістики: питання виборчої тактики ВО «Свобода» та причин її перемоги на Тернопільщині обговорювали за повної відсутності представників цієї політичної сили. Все-таки ведучий проекту з такими амбіціями повинен мати серйозні аналітичні здібності й бути готовим до дискусії. Мені здалося, самої Анни Безулик як модератора було в учорашній розмові забагато, а її прихильність до спаринг-дискутантів не провокувала учасників дискусії до битви теорій та експертиз. У результаті вийшла програма - своєрідне перемивання кісточок.

Можливо, є запит саме на такий формат політичної програми, можливо, 5 канал вирішив піти саме таким шляхом, але тоді програму можна було побудувати інакше. Навіщо запрошувати в студію таку кількість експертів, якщо вони виступають як мовчазні статисти й усе одно не мають можливості повноцінно брати участь у розмові?

Отже, нова програма Анни Безулик продемонструвала фінансові можливості каналу, але поки що вона явно не готова на рівних конкурувати з проектами Савіка Шустера, Андрія Куликова та «Свободою на "Інтері"».


Марина Бердичевська, журналіст, директор з розвитку проекту «Телекритика»:

- Анна Безулик вернулась в украинский эфир со своим политическим ток-шоу. Многие ждали его с нетерпением. И ожидания экспертов Анна оправдала, даже, можно сказать, превзошла, продемонстрировав высокий профессионализм и предложив зрителю реальную альтернативу клонам шустеровской «Свободы слова» на ICTV, «Интере» и ТРК «Украина».

В отличие от конкурирующих с ним телепродуктов, ток-шоу «Я так думаю с Анной Безулик», строго ограниченное по времени и перемежаемое слишком частыми, но короткими рекламными блоками, смотрится на одном дыхании. Поскольку Безулик, с одной стороны, себе не изменила, выступая жестким модератором разворачивающейся в студии дискуссии, а с другой - отказалась от привычки спорить со своими визави и настаивать на собственной точке зрения.

Благодаря этому в ее ток-шоу сегодня нет ничего лишнего: Анна властно направляет дискуссию, заставляя приглашенных политиков и экспертов высказываться на строго заданную ею тему, отвечать на четко и однозначно формулируемые ею вопросы, не позволяя им увлекаться лозунгами, которые годятся лишь для предвыборной агитации, и пресекая любую попытку устроить «базар в студии».

Выбрав для дискуссии тему досрочных выборов в Тернополе, которую в последние дни вроде бы обсуждали все, но поверхностно, Безулик подняла на-гора сущностные пласты этого события, тем самым превратив его из события в феномен, заострила на них внимание и заставила приглашенных эти проблемы обсуждать. В этом ей помогли и подготовленные заранее журналистами программы сюжеты, что подтолкнуло героев эфира к обсуждению реальных фактов, цифр и тенденций вместо провозглашения дежурных агитационных речей. Подобные заранее заготовленные сюжеты, способные направить дискуссию в прямом эфире в нужное русло, - то, чего ощутимо недостает остальным политическим ток-шоу.

Мы хотели узнать о подробностях тернопольских выборов - мы получили факты, мнения, узнали о тенденциях и скрытых угрозах этого события. Победа партии «Свобода» Олега Тягнибока квалифицировалась не просто как результат применения админресурса, не просто как очередная демонстрация абсурдистских тенденций в отечественном политикуме. Мы поняли главное: в стремительно нищающем обществе в геометрической прогрессии растут радикальные настроения, а соответственно - симпатии к радикалистским лозунгам и партиям. Если бы не Анна Безулик, приглашенные в студию политики ни за что на свете нам этого не поведали бы. А она заставила их еще и рассмотреть со всех сторон эту угрожающую тенденцию!

Итак, новое-старое «Я так думаю с Анной Безулик» получилось таким телепродуктом, которого очень не хватало украинскому телевидению. Если у Андрея Куликова получается тихая, камерная дискуссия по существу, а Савик Шустер не препятствует разгоранию скандалов в студии и попыткам политиков пропиариться на той или иной острой общественной проблеме, при этом изредка и мягко прерывая тех, кто переходит все границы, то Анна Безулик продемонстрировала лучшие образцы политических ток-шоу середины 90-х годов, где слово ведущего имеет реальный вес, а от его таланта модератора зависит ход, направленность дискуссии и ее итоги, оседающие в мозгах электората.


Отар Довженко, редактор сайту «Телекритика»:

- Програма «Я так думаю з Анною Безулик», безперечно, продемонструвала значно вищий рівень передусім технічного і творчого забезпечення у порівнянні з «рідними» політичними ток-шоу 5-го каналу («5 копійок» і «Майдан»). «Польоти» камери на крані, майстерна режисерська робота, дорогі декорації - все це 5-му раніше й не снилося і яскраво виділяється на тлі естетики студійних програм каналу. Але тепер перед каналом стоїть серйозне завдання: зробити яскравий і впізнаваний, але чужий бренд «Я так думаю» частиною свого власного бренду. Бо поки що програма виглядала як «вікно» старого доброго «1+1», врізане в ефір 5-го. Зменшити відчуття неорганічності поєднання логотипу 5-го з тим, що відбувалося на екрані, могла би вчасно запущена рекламна кампанія... Але прем'єра майже не мала розголосу.

Однозначно судити про програму за першим випуском було б некоректно, проте наявність у програми «суспільної революції» (а саме це, за словами Анни Безулик, є головною складовою концепції цього шоу) поки що під великим сумнівом. Автори справді дистанціювалися від демагогічної моделі, що практикується у форматі «Свобод» («Шустер live» і «Свобода на "Інтері"»), але перемоги над демагогією не здобули. Можливо, причина в тому, що головними героями програми стали професійні демагоги, чия реальна вага у їхніх політичних силах дуже сумнівна - Олена Лукаш (Партія регіонів) та Володимир Яворівський (БЮТ). Це люди, вповноважені робити лише загальні політичні заяви і бути «спікерами», себто «торгувати мордою». Вони не можуть відповідати за дії своїх політичних сил хоча б тому, що не мають жодного стосунку до ухвалення рішень у цих силах. Можливо, якби на їхньому місці були Сергій Льовочкін і Богдан Губський або хоча б Микола Азаров і Олександр Турчинов, їх удалося би розколоти на якусь відповідальну заяву, впіймати на брехні або зробити ще щось, що відрізняло би цю програму від звичайної політичної телебалаканини. На жаль, із гостями пані Безулик не пощастило.

Також сумніви викликає тема програми. Вибори в Тернополі, звісно, стали важливою політичною подією в масштабах країни, але - тільки для політиків, політаналітиків і журналістів. Далеко не кожен пересічний глядач розуміє зв'язок між тим, що відбулося в Тернопільській області, та майбутнім усієї держави. Щоби справді цим перейнятися, треба бути добре обізнаним у політиці, чим навіть у нашому політизованому суспільстві може похвалитися незначна частина громадян.

Крім того, в програмі активно культивувалися хибні уявлення про те, що місцеві вибори - це загальноукраїнські вибори в мініатюрі; політиків, які говорили про «політичне протистояння» на місцевому рівні, не зупиняли й не виправляли. Бракує журналістам і розуміння специфіки діяльності обласної ради, яка вже давно мала би бути широко розтлумачена: якими є її повноваження, яким є статус депутатів облради та інших місцевих рад. Нарешті, просто по-людськи засмутили розмови про «нещасну провінцію» та інші принизливі сентенції на адресу Тернопільської області. Підозрюю, що політики, які в такій нешанобливій формі висловлювали своє ставлення до цього регіону, завдали певної шкоди іміджу своїх політичних сил. Респект Діані Дуцик, яка висловилася на захист тернопільців і сказала справді слушну річ - що в цьому регіоні, хоч який він бідний, живуть нормальні люди, які працюють, ведуть свій бізнес і мало переймаються політичною боротьбою в Києві. Таким чином як київські політики, так і значна частина київських журналістів укотре засвідчили свою далекість від народу, а програма здобула добрий, але не «бомбовий» рейтинговий результат.


Андрій Рушковський, журналіст, «Обозреватель»:

- Пока что я увидел приблизительно то же самое, что было, только времени побольше. Мне не хватило действующих лиц, которые бы представляли разные точки зрения на обсуждаемую тему. И мне не понравился нервный стиль модерирования ведущей в стиле «быстрей-быстрей». Вдобавок к этому - каждый 15 минут рекламный блок. Это просто глупо. Предполагалось, что новая программа станет жестким диалогом двух оппонентов, но пока этого не получилось. Так, вялый разговор из-за пюпитров.

Источник: Телекритика