Голосование




влажность:

давление:

ветер:

влажность:

давление:

ветер:

влажность:

давление:

ветер:

влажность:

давление:

ветер:

влажность:

давление:

ветер:



Цифровий кут

05 декабря 2008
Забираючи частоти у цифрового телебачення, Мінтранс лобіює інтереси телекомунікаційної галузі, передусім мобільного зв'язку.

Затвердження технічних принципів упровадження цифрового телебачення в Україні, відображених у Постанові Кабінету Міністрів наприкінці листопада, здається, поставило крапку у дворічній епопеї прийняття Державної програми впровадження цифрового мовлення, яку розробив Мінтрансзв’язку. Сума реалізації цьоговитратного документа, виписаного спочатку лише під бюджетні кошти, становить 3 мільярди гривень. Однак, як випливає з постанови, бюджетних коштів на неї не передбачається, принаймні, до 2012 року. Керівництво Мінтрансзв’язку чудово розуміє, що з нього ніхто не знімає відповідальності за вирішення питання в цілому, тож і намагається знайти вихід із глухого кута.

2 грудня у Державному департаменті з питань зв’язку відбулася нарада, на якій організатори зустрічі зажадали від низки провідних комерційних телекомпаній прямої відповіді на запитання, чи згодні вони на добровільній договірній основі зі внесенням певних інвестицій увійти до нового консорціуму? У рамках цього консорціуму передбачається введення в експлуатацію дев’яти каналів на одне покриття. Втім, частоти під ці канали ще треба знайти. І багато в чому це залежатиме від Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, у якої є свій варіант програми. Опинившись між двома вогнями, мовники неабияк збентежені. Не дивно, що за входження до консорціуму піднялася лише одна рука. Адже гроші доведеться вкладати чималі, а правила гри так і не визначено. Власне бачення виходу з ситуації, яка склалася, пропонує віце-президент Національної радіокомпанії Валерій Юрченко.

Прийняття урядової постанови, з одного боку, є знаковою подією, тому що більш як дворічний термін розробки та узгодження Державної програми давно минув. Але мимоволі постає запитання: чи просунуло це вперед упровадження «цифри» в Україні, чи все ж таки ми залишаємося у тому ж глухому куті, в якому опинилися наприкінці осені? Поки, на жаль, ситуація не змінилася. Хоча дії Мінтрансзв’язку щодо ідеї створення консорціуму із залученням до нього провідних телекомпаній свідчать про зміну тактики. Це – безумовний плюс, який стосується організації справи.

Хоча ідея створення консорціуму або подібної йому структури та загального координування процесу на рівні Віце-прем’єр-міністра визріла давно. Про це було сказано чимало, зокрема, під час нещодавнього круглого столу на тему «Про необхідність створення державно-громадської організаційної структури управління переходом на цифрове ефірне телерадіомовлення», ініційованого Держкомтелерадіо, Концерном РРТ та «Телерадіоасоціацією УКР-ДВБ-ФОРУМ» у рамках Шостої Міжнародної виставки EEBC-2008. Такий консорціум справді має бути під егідою Кабінету Міністрів. Час повноцінно запрацювати холдинговим компаніям, тому ж Концерну РРТ, приміром. Потрібно розробити механізм залучення до роботи такого консорціуму провідних телеканалів, які готові будуть вкладати свої кошти у створення мереж. Таким чином, у діяльності майбутнього консорціуму братимуть участь і держава, і бізнес.

Однак основна вада програми Мінтрансзв’зку з прийняттям усіх цих нововведень не зникла – для її здійснення потрібно понад 3 мільярди гривень на фактично одне покриття. Тому супротив з боку і Національної ради, і Держтелерадіо, і самих телекомпаній залишився. Цифровий план, який будується на базі одночастотних синхронних зон, не змінився. Ціна одного покриття велика. До речі, і в документах «Женеви-2006» вказувалося, що такий план одночастотного покриття призводить до різкого збільшення вартості проекту. В умовах економічної кризи втрачати подібні чи-то бюджетні, чи комерційні кошти буде дуже проблематично. При цьому кількість каналів стає обмеженою навіть у порівнянні з нинішнім аналоговим телебаченням.

Не раз лунала думка, що є інший спосіб – треба модернізувати нинішні аналогові канали. Це коштувало би 150 мільйонів гривень, на порядок нижче. Я особисто під час червневого круглого столу у Державному департаменті з питань зв’язку цю тему докладно висвітлив. Однак вона не отримала належного розуміння. Основний аргумент проти використання аналогового потенціалу держави – частотний план, узгоджений за документами, підписаними у Женеві. І цього не можна вже ніяким чином змінити.

Однак якщо ознайомитися з документами, прийнятими у Женеві в 2006 році, уважніше, виникає низка неузгоджень між тими пересторогами, які лунають, і тим, що, власне, можна ще зробити. А саме, у програмі йдеться про те, що при створенні частотного плану за основу взято побудову цифрової мережі телевізійного мовлення на базі синхронних одночастотних мереж. Вони називаються у женевських документах SFN-зонами. На запитання: чому зв’язківці зупинилися саме на такій схемі, лунала відповідь: «Така рекомендація Женеви».

Якщо ж взяти окремі витяги з Женевської резолюції і проаналізувати їх, виходить, що «відносно цифрових наземних радіомовних систем, таких як DVB-T та T-DAB, є велика кількість можливих варіантів реалізації відповідних мереж. Приміром, існує вибір критеріїв: варіанти наземного цифрового радіомовлення у випадку телебачення або режими передавання у випадку звукових радіомовних систем. Крім того, є вибір параметрів для організації інфраструктур: мережі MFN (багаточастотна мережа), SFN (одночастотна синхронна мережа) або змішана мережа MFN-SFN».

Отже, в женевських документах ні в якому разі не ставилося жодних умов та обмежень. І в резолюціях цього марно шукати, кожній державі дається можливість самостійно визначити, яку мережу вона буде створювати.

Далі за женевськими документами видно, які є режими мережі передавачів та режими прийому. У статті 5.1.3.2 чітко сказано: «з урахуванням умов, описаних у параграфі 5.1.2, планування має забезпечити розгляд питань:
а) різноманітних мережевих структур, а саме, багаточастотних мереж (MFN), одночастотних мереж (SFN SFN) та змішання обох конфігурацій, використовуючи відповідні варіанти систем та значення ймовірності охоплення місць;
b) різноманітних режимів прийому, а саме, фіксований прийом, прийом на портативне обладнання (всередині приміщення/поза приміщенням) та рухомий прийом, використовуючи обмежене число відповідних варіантів систем та значень ймовірності охоплення місць».

Інакше кажучи, із цього треба було вибирати. І, як ми знаємо, замовник розробки системи зробив вибір на користь одночастотних синхронних мереж. Документи Женеви свідчать, що це дуже дорогі мережі. Ще одне рішення, невідомо ким прийняте, – про те, що Україна використовуватиме лише рухомий прийом поза приміщенням. На жаль, ці питання ніде відкрито не обговорювалися.

Із женевських першоджерел видно, що адміністрація «має розробити новий план для цифрового наземного радіомовлення, захищаючи у той же час протягом перехідного періоду присвоєння/виділення, які існують та плануються, визначені у параграфі 1.7 даного звіту». Йдеться про те, що не можна просто так, одним розчерком пера або одноосібним волевиявленням відмовлятися від того, що вже є і працює.

Наступна теза: «одним із підходів при розробці нового плану є забезпечення сумісності між новим цифровим планом та присвоєннями/виділеннями, які існують та плануються, без необхідності застосування будь-яких процедур на етапі впровадження нового плану. Цей підхід, однак, призводить до неоптимального використання спектру та, відповідно, до меншого обсягу спектру, доступного кожній країні для задоволення її майбутніх цифрових заявок».

Знову ж таки, вище написане слід розуміти так, що новий цифровий план ніяким чином не повинен вступати у протиріччя з нинішнім планом аналогового мовлення. У нас же в Україні, якщо проаналізувати теперішній підхід, виходить, що розробляємо новий цифровий план (перше покриття), а потім кажемо: «А для того, щоб було друге, третє та наступне покриття, необхідно вимкнути аналогове телебачення». Тобто реальний конфлікт двох цифрових систем вже є, і саме у перехідний період.

Процитуємо ще одну витримку з женевської резолюції: «вірогідно, що більшість адміністрацій будуть намагатися включити в якості частини своїх цифрових заявок певний ступінь сумісності з існуючими та тими, що плануються присвоєннями/виділеннями, наприклад, шляхом перетворення аналогових присвоєнь у цифрові». Чого не відбулося в Україні. Виходить, це було вірогідно та очевидно для усіх інших, окрім нас.

«Якщо адміністрація віддає перевагу тому, щоб брати за основу своїх цифрових вхідних заявок існуючі та заплановані аналогові присвоєння, іноді використовується вислів «цифрове перетворення». Власне, це те, про що ми говорили щодо модернізації аналогових мереж у цифрові. І такий шлях абсолютно законний: «такі цифрові перетворення можуть подаватися до Бюро радіозв’язку МСЕ в якості вхідних заявок і піддаватися тим же процедурам аналізу та синтезу сумісності, що й інші вхідні заявки».

Тобто «концепція цифрового перетворення може бути витлумачена як одне або декілька цифрових присвоєнь, або цифрове виділення, які замінюють існуюче аналогове присвоєння на тій же частоті».

Як бачимо, женевські резолюції прямо вказують шлях до того, що наявні аналогові мережі можуть бути перетворені на цифрові. І саме цей шлях набагато дешевший. «Заявка, яка є цифровим перетворенням, може бути визначена як така в результаті процесу планування. Це полегшує реалізацію цифрового плану».

Ми не пішли очевидним шляхом, на якому в нас є потужні передавачі й хороші частоти. А блукаємо складними, дорогими путівцями-манівцями, не забезпеченими до того ж, як виявляється, частотами. Ось і зайшли у глухий кут. У цьому здебільшого й полягає основна проблема. При тому, що «Женева» дає абсолютно нормальний гнучкий шлях вирішення питань впровадження наземного цифрового мовлення.

Не йдеться про те, що синхронні мережі не мають права на життя. Це абсолютно вірогідний засіб. Але, знову-таки, мабуть, було б логічніше план переходу на цифру розпочати справді з цифрового перетворення наявних аналогових мереж. До цього і господарі нинішніх каналів одразу приєдналися б, а не займали позицію очікування. Адже, у відповідності із законом про телебачення і радіомовлення, вони мають право на цю роботу. І тоді б ми, напевне, не просили у держави таких великих грошей, а давно б використали комерційні кошти.

В Україні розбудовано 15 загальнонаціональних, 35 регіональних та понад 200 місцевих каналів телевізійного мовлення в аналоговому форматі, їх перетворення на цифру у стандарті MPEG-4 дасть можливість утворити, відповідно, 150 загальнонаціональних, 350 регіональних та понад 2000 місцевих цифрових каналів на базі наявних частот аналогового мовлення. Якщо брати додаткові частоти, які не використовувалися в аналоговому мовленні – сусідніх каналів та інші, частоти від конверсії, повернути частоти 65-67-го телевізійних каналів, віддані для потреб мобільного зв’язку, то число цифрових каналів може бути збільшене орієнтовно ще на третину.

На це є підстави сподіватися. Так, 27 листопада Президентом України підписано Указ №1093/2008 «Про зупинення дії деяких положень постанови Кабінету Міністрів України від 22 жовтня 2008 року №942», де йдеться про те, що «вилучення до 1 січня 2016 року смуги радіочастот 822 – 846 МГц, що відповідає 65, 66 та 67 телевізійним каналам, з використання засобами цифрового телевізійного мовлення порушує конституційні права громадян на інформацію, звужує можливості вільного і відкритого обговорення суспільно важливих проблем із використанням телебачення». Тож, враховуючи все це, ми маємо можливістьотримати велику кількість цифрових каналів при значно менших витратах, щоби повною мірою використати наявний частотний ресурс.

У програмі ж Мінтрансзв’язку пропонується відмовитися від усіх каналів, отриманих внаслідок цифрового перетворення (загальнонаціональних, регіональних та місцевих), а на основі одночастотних синхронних мереж утворити 80 загальнонаціональних каналів.

Наразі ж, коли ми перейшли виключно на одночастотні синхронні мережі та відмовилися від аналогових частот із їхніми потужностями, ці частоти відійшли до сусідніх держав. Україна втрачає велику кількість частот і каналів цифрового мовлення. Якщо зважити на те, що програмою Мінтрансзв’язку передбачено забезпечення прийому цифрових програм на портативне обладнання поза приміщенням, постає питання щодо можливості доступу до ефірного цифрового телебачення широких верств населення.

Фактично, зменшення частотного ресурсу для телебачення, вивільнення його для телекомунікаційних послуг, свідчить про те, що автори програми стали на шлях лобіювання телекомунікаційних, перш за все, мобільних компаній. Тож ситуація вимагає швидкого вирішення. Дійсно, план переходу на цифру підготовлено Держкомзв’язку за участі НКРЗ та низки інших структур і погоджено в Женеві. І ми, по суті, вже підписали собі вирок. Як тепер дати йому задній хід – завдання надскладне. Однак треба спробувати наново узгодити всі положення. Думається, що за реалій західної демократії, домовитися ще можна. Наразі це наша проблема, яку ми лише прикриваємо «Женевою».

Залишається єдино правильний шлях – не обговорювати вкотре очевидні вади «заіржавілої» програми, яка звужує інформаційний простів держави, а докорінно змінювати організацію усієї системи підходу до реалізації цифри в нашій державі.

Валерій Юрченко, віце-президент Національної радіокомпанії України

Источник: Телекритика

1700

blog comments powered by Disqus

Телевидение


Последние Популярные Коментируют

Темы форума