Канал елегантної витримки

Якість без вистрибування із власних штанів та послідовність у виборі форматів роблять СТБ каналом для вдумливих.

Сумніву немає, українське телебачення, як один із найважливіших засобів щоденного впливу на сіру речовину співвітчизників, відбулося. Ба більше: за його безпосередньої участі навіть революція помаранчів відбулася, а згодом, не без його ж таки допомоги, та сама сіра речовина геть запомаранчилась од фарисейства рідних політиків, що буквально заполонили блакитні екрани. Та я, власне, зовсім не про страшне, якраз навпаки.

Не пригадаю, хто саме, але теж якийсь високоповажний муж, полюбляє повторювати, що ми країна «великих амбіцій». Що ж, це дійсно правда, лишень невідомо, яких сфер діяльності ці амбіції стосуються. Якщо телебачення, то на всю Україну ледь десять «провідних» каналів, і то з урахуванням К1, К2, НТН і 5-го; тож виходить не дуже амбітно. А коли спробувати знайти десять відмінностей між усіма ними, то геть сумно стане, бо власне обличчя мають хіба що СТБ, Новий канал, ІCTV, 5-й (як канал новин) та Перший національний, який постійно шукає себе та свого глядача (але про це якось іншим разом).

Нині зупинюся на каналі, я сказав би, елегантної витримки, а саме СТБ. Колись автор цих рядків порівнював СТБ із таким собі дбайливим вуйком, що не пнеться в передняки, а все одно посідає перші позиції, не втрачаючи, а примножуючи число власних прихильників. Тож питання – чим СТБ продовжує «брати» глядача – залишається відкритим. Хоча деякі пункти є очевидними, як-от стабільність (позаяк окремі проекти існують багато років), інформаційна програма без надмірної політизованості та «старе-добре» кіно, за яким є постійна ностальгія.

Надзвичайно вдалим і відмінним від решти подібних форматів став проект «За Вікнами». Цінність його полягає в тому, що негативне явище не просто висвітлюється, а перебуває під журналістським контролем, і цей контроль можна реально простежити, а не сприймати на віру балачки про його наявність. Навіть «крен» каналу в бік містичності, що спочатку викликав подив, сьогодні сприймається як родзинка, своєрідна фішка, яка відрізняє СТБ від інших. Можливо, цілих три програми на подібну тематику і забагато, та й ідуть вони одна слідом за іншою, та все ж слід визнати, що «наживка» працює.

Поки «Інтер» намагається витиснути сльозу, показуючи перипетії долі Кагановича та його родини, СТБ прагне демонструвати національно-просвітницькі цикли «У пошуках істини». Особливо цікавим виявилась остання стрічка про долю Віктора Петрова, справді легендарну та маловідому постать у вітчизняній історії.

Велику аудиторію шанувальників має шоу «Танцюють всі». Без перебільшень – воно складає гідну конкуренцію «Фабриці зірок», що вже трохи дістала гламуром і «страшними» внутрішніми переживаннями майбутніх зірок. Чомусь танцюристам віриться і співчувається більше, особливо коли бачиш, якими зусиллями дістається їх успіх. Що виховує у молодих людях «Фабрика», сказати важко, але точно не те, що право стояти на сцені досягається тяжкою працею. Щоправда, у «Фабрики» більш розкутий ведучий, тимчасом як ведуча «Танців» хоча і щиріша в проявах емоцій, зате надто обмежена в лексичному запасі. Її коментарі до номерів майже завжди однакові, та й мова надто рафінована, а формат же дозволяє імпровізацію, молодіжний сленг тощо.

Якість без вистрибування із власних штанів, послідовність у виборі форматів, які дозволяють охопити всі вікові категорії, та стримана елегантність роблять СТБ майже універсальним каналом, зорієнтованим на глядача, який іще не зовсім відвик думати і співчувати.

Костя Гнатенко

Источник: Телекритика