Что ждет медиабизнес «семьи» в Украине?

В соцсетях, в курилках и кулуарах бесконечно обсуждается вопрос о том, что будет дальше с украинскими медиа и, в частности, со СМИ, которые, так или иначе, ассоциируются с «семейным» бизнесом. Я могу понять волнение всех участников рынка: вот, например, «УМХ» - нынешний владелец в неустановленном месте, руководителя медиаактивов не пускают в страну, бывший владелец переехал в кресло руководителя АП. Прецедент? Да. Ситуация уникальная? Да.  

А есть еще «Вести», которые эффектно начала проверять налоговая, но пока результатов проверки не видно. Владелец ее при этом - человек не настолько богатый, чтобы оказаться в списке «Форбс», но при этом самостоятельно финансирует бесплатную газету, издаваемую тиражом в 370 000 тысяч. Более того, когда счета газеты арестовали, она все равно продолжает выходить. Чудо? Безусловно.  А есть же еще арбузовские медиа, есть СМИ, которые традиционно связывают с именем бывшего министра внутренних дел - уж он-то в установленном месте, но воздерживается от любых контактов с украинскими СМИ. А креативный продюсер канала «112» до сих пор, кажется, в розыске. Каковы перспективы у всех этих медиапроектов? Волнительно думать об этом - и о всех тех, кто там работает.  

Но кулуарные разговоры и разговоры в курилках - недостаточно надежный источник информации, да к тому же слишком креативный. Так что я обратилась к экспертам с просьбой поразмышлять о возможных перспективах подобных медиа  с вопросом: «Что, по вашему мнению, следует делать с "семейными" медиа?».

Дмитро Тузов, колишній голова правління телеканалу «Тоніс», незалежний журналіст:  

- Треба поставити питання: звідки гроші у глибоко збиткових медіаорганізацій із роздутим штатом і прихованою або явною цензурою в якості редакційної політики? І якщо з'ясується, що валізи з грошима досі передають з-за кордону для підтримки медіаресурсу, який ще може знадобитися в політичній війні, а структура власності ховається за низкою офшорних компаній, мають попрацювати слідчі й фіскальні органи. Маю величезні сумніви, що, наприклад, щоденна, в кольоровому друці на багато шпальт газета «Вести», яку роздають на кожному перехресті, може бути рентабельною. Або телеканали БТБ чи «Тоніс» - із їхніми рейтингами й роздутим (у випадку з «Тонісом») штатом. Обсяг щомісячних інвестицій у ці медіаорганізації доволі легко вирахувати, навіть не зазираючи у їхню бухгалтерську звітність. І якщо виявиться, що медіа фінансують - через низку офшорних фірм-прокладок -  особи, проти яких в Європі й Америці давно запроваджено фінансові санкції, виникає величезний знак питання: чому ця схема утримання підконтрольних ЗМІ продовжує працювати в Україні?  

Отже, слід забезпечити прозорість власності медіа. Якщо ця процедура буде передбачена на законодавчому рівні, власник не матиме юридичних можливостей сховатися за ланцюжком офшорів.  

Що стосується стандартів висвітлення інформації: директивними діями тут важко чогось досягти. Унеможливити цензуру або поширення спотвореної інформації має досвідчене громадянське суспільство, професійні журналістські організації й спілки, які мають наполягати на дотриманні стандартів професії. Позбавлені «політичного», прихованого фінансування у валізах, заангажовані ЗМІ просто не втримаються на ринку - на них очікує банкрутство і втрата ліцензії через неспроможність покривати збитки на утримання ефіру або друк і логістику. Наскільки мені відомо, цей процес уже відбувається: більшість співробітників телеканалу «Тоніс», який пов'язують із сином колишнього президента Януковича, вже перебувають у вимушеній довготривалій відпустці за власний рахунок. Гроші в «тумбочці», схоже, скінчилися.    

Олександр Човган, голова ради директорів Асоціації незалежних регіональних видавців України (АНРВУ):

- З цього приводу можна казати популістські речі, а можна фактичні. Фактично довести, що якесь медіа є власністю когось з оточення Януковича, неможливо. Залишається сподіватися на українське законодавство. Якщо суд вважатиме, що доцільно анулювати ліцензію таких медіа, наприклад, за фактом розпалення сепаратизму, це потрібно зробити.  

Наразі в колишнього власника Українського медіахолдингу Бориса Ложкіна була б можливість викупити активи в Курченка за набагато менші гроші. Якщо ці медіа порушуватимуть закон, і держава не зможе запропонувати варіантів вирішення проблеми, доцільно буде змінювати законодавство.    

Роман Андрейко, генеральний директор телеканалу новин «24»:  

- Уявімо, що людину вивезли в ліс, поставили перед чоловіком із автоматом та нотаріусом і запропонували їй підписати дарчу на квартиру. Оскільки в документі було б написано, що вона погоджується на це з власної волі, то юридично це була б дійсна дарча. Проте зрозуміло, що подарунком тут і не пахне.   Це нагадує мені випадки, коли на цифрові ліцензії для телеканалів був заявлений конкурс, якого не відбулося. Натомість Нацрада просто пролобіювала інтереси обраних ЗМІ. Кожен із каналів, який не наважився це бойкотувати, зараз вимушений платити шалені кошти «Зеонбуду» за покриття мережі, що не відповідає заявленим цифрам. Канали першої десятки отримують із цифрового ефіру лише 5‒7% рейтингів із їхнього загального обсягу. Ще й платять за це, з величезною знижкою в 50%, шалених 1,4 мільйона гривень щомісяця. Більша частина цієї суми потрапляє до рук зашифрованих власників «Зеонбуду», і якийсь мізер перепадає Концерну РРТ.  

Якщо оператор національної цифрової мережі, яка за планом через рік буде єдиним діючим ефірним мовленням, має нікому не відомих власників, це суперечить інтересам національної безпеки, про яку кричать по всіх усюдах.   Ці рішення Нацради про видачу ліцензій може скасувати або суд, або новостворена Національна рада. А загалом цим мали б займатися спочатку правоохоронні органи. Це могло б бути досягнуто вже до кінця цього року з новим керівництвом.    

Юрій Бутусов, головний редактор інтернет-видання «Цензор.нет»:  

- Потрібно провести розслідування та накласти повний арешт на все майно, зареєстроване на самих членів «сім'ї» та на їхніх родичів, знайомих, друзів, партнерів. Так, як це зробили американці у випадку з Фірташем, заборонивши будь-які майнові операції директивами. Це нормальна закордонна практика. І дуже прикро, що Україна турбується про викривання злочинних дій Януковича набагато менше, ніж наші західні партнери. Санкції Євросоюзу та США проти людей, причетних до злочинів в Україні, цілеспрямовані та набагато жорсткіші, ніж українські. Хоча, здається, ми повинні бути більш зацікавлені в цьому. Прикро й навіть скандально. Я не виокремлюю діяльність конкретних засобів масової інформації, тому що це повинно стосуватися всіх активів.  

- Що робити журналістам, які працюють у цих ЗМІ?  

- Важко сказати. Справа в тому, що це питання закону. Якщо хтось із членів «сім'ї» причетний до злочинів (а він причетний, адже вся «сім'я» є злочинною), він має за це відповідати. Шкода, якщо хтось може через це постраждати. Закон, який наразі не виконується, повинен працювати і бути пріоритетом. А люди, котрі призвели країну до розколу й масових убивств, мають нести відповідальність і бути позбавлені можливості фінансувати подальшу злочинну діяльність. Тільки після цього можна буде займатися іншими питаннями.    

Микола Княжицький, народний депутат України:  

- Треба поважати право власності, й мати докази того, що ці медіа справді належать членам «сім'ї», а не комусь іншому. Європейська практика каже: в разі набуття цих активів із порушеннями з боку публічних або державних органів, то їх у судовому порядку можна конфіскувати. Факт порушення, звісно, мають довести вповноважені органи. Якщо говорити про цифрові канали, такі порушення, безумовно, були. Але крім цього треба довести, що вони були вчинені за участі людей, які отримали цей частотний ресурс. За умов їхньої причетності майно конфіскується. Але необхідно виконувати чинне законодавство. Коли на цих каналах постійно крутиться один і той самий фільм, то, мабуть, це порушення умов ліцензії.    

Анастасія Станко, журналістка «Громадського ТБ»:  

- Често кажучи, я просто не бачу майбутнього для таких ЗМІ. Тому що всі журналісти, які були свідомі, які працювали за журналістськими стандартами, пішли з тих видань, які належали, скажімо, Курченку - я кажу про редакції «Кореспондента» або «Форбса». Туди прийшли люди, яких мало хто знає в журналістському середовищу, мало хто читає, й ми всі одразу наочно можемо оцінити, як виглядав, наприклад, той «Кореспондент» і як виглядає нинішній. Той «Кореспондент» я читала років десять, якщо я не помиляюся, - цей я прочитала один примірник, все зрозуміла і більше ніколи його не купувала. І коли зараз журналісти каналу «112» кажуть: «Ні, ми нові, ми зовсім не такі зараз, а дайте мені телефон вашого друга, якій зараз воює під Слов'янськом у Нацгвардії, а до того був сотником Майдану», ‒ я кажу, що сумніваюся, що він буде з вами спілкуватися з огляду на те, як ви висвітлювали Майдан. «Ні, ми інші люди, ми зовсім не ті, ми нові, політика помінялася каналу» і так далі. Не буває такого в журналістиці, на жаль. Я би ніколи не пішла в таке видання, яке так себе заплямувало, і ніколи нікому б не порадила.  

Націоналізувати - не знаю, я за те, щоби все рознаціоналізувати - в першу чергу Перший національний розпустити, і просто створити суспільне мовлення з нуля, але не на базі Першого національного - тому що більшість людей там не можуть думати інакше, працювати інакше. Це моя позиція, бо я колись працювала на Першому національному і знаю людей, які працювали там завжди. Там було десь 3% людей, які хотіли щось робити, змінювати - решта жили за інерцією, від зарплати до зарплати, від путівки в санаторій до наступної путівки.    

Віктор Таран, директор Центру політичних студій та аналітики:  

- Кілька років тому в Україні розпочалось активне скуповування медіаактивів причетними до «сім'ї» людьми. Зокрема це робили структури, які експерти пов'язували з Сергієм Курченком. Головною метою було монополізувати інформаційне поле в Україні та, впровадивши приховану цензуру, створити медійну картинку, яка була вигідна їхнім власникам та владі.  

На сьогоднішній день медіа продовжують виконувати цю ж функцію. Якщо подивитися на статті, заголовки, які з'являються в цих виданнях, можна бачити певну упередженість, спрямованість та заангажованність.  

Якщо ми будуємо нову державу, нову країну, то нічого робити з ними не можна і не потрібно. Якщо нова влада буде діяти фіскальними методами Януковича, то чим вона краща? Не можна порушувати цінностей та принципів, за які ми всі стояли на Майдані під час Революції гідності. Тому на даному етапі, не вживаючи радикальних заходів, потрібно дуже уважно дивитися на статті, які вони публікують, на тональність матеріалів, і в разі порушення цими ЗМІ чинного законодавства (якщо у статтях будуть заклики до повалення державної влади, підтримка терористів та сепаратистських рухів тощо), тоді владі та громадянському суспільству потрібно реагувати в рамках чинного законодавства.   Наприклад, подавати до суду чи звертатися до Національної ради з питань телебачення та радіомовлення з проханням вчинити необхідні процесуальні дії.  

Для націоналізації цих ЗМІ в Україні відсутня необхідна законодавча база. Навіть реприватизація в цьому випадку неприпустима, бо перехід цих ЗМІ від одного до іншого власника, асоційованого із «сім'єю», відбувся в рамках закону між двома бізнес-суб'єктами. І навіть якщо було порушено якимсь чином умови угоди, максимум, чого ми доб'ємося - це повернення одного холдингу в сферу впливу нинішнього голови Адміністрації Президента. І чи виграє від цього суспільство?  

Саме тому з цими та іншими медіахолдингами, які дотичні до колишніх очільників держави, нова влада має діяти виключно в правовому полі. Тільки це й дасть змогу побудувати нову Україну, в якій свобода слова та вільні ЗМІ будуть однією з ключових цінностей  

Євген Глібовицький, партнер консалтингової компанії pro.mova, член Несторівської групи:

Має бути один критерій – це закон. Якщо ці медіа працюють за законом, держава не може їх закрити. Будь-які претензії до змісту (за винятком визначених законом: закликів до насильства, повалення конституційного ладу тощо) мають врегульовуватися поза державним впливом. Для цього є органи саморегулювання – як етична комісія, які мають виносити свої рішення. Далі громадянське суспільство може впливати своїми інструментами: пікетувати офіси рекламодавців, чинити тиск на розповсюджувачів і – найважливіше – пояснювати читачам якість та безпечність (чи її відсутність) інформації в виданнях. Підвищення медіаграмотності вирішило б багато проблем.

Мені страшенно не подобаються, наприклад, «Вєсті» в будь-яких проявах, але якщо хтось сьогодні, керуючись революційною доцільністю, спробує їх закрити – завтра це стане способом розправи з усіма іншими.

Інша справа, що ми мусимо отримати закон про прозорість медіавласності й медіа мають законодавчо бути відділені від своїх політичних патронів. Втім, доки цього не сталося – вони мають усі права, які не заборонено законом. Розправа ж – поза законом, навіть якщо це виглядає справедливо для якихось активістів.

Павло Моїсеєв, директор із правових питань в «Інтерньюз-Україна»:  

- С моей точки зрения, безусловно, что-то делать с подобными СМИ нужно - но делать в зависимости от того, каким образом эти СМИ были приобретены. Нужно знать, как минимум, условия покупки. Если речь идет о холдинге «УМХ», то, насколько я понимаю, он был куплен у владельца. Если говорить о канале БТБ, то это созданный государством телеканал, судьба которого уже решается. Как я понимаю, на его основе будут делать какое-то государственное телевидение Если это радиостанции, которые были созданы путем искусственных конкурсов - процедура тоже понятна. То есть в судебном порядке эти конкурсы должны быть признаны недействительными и частоты должны быть выставлены опять на конкурс на общих основаниях. Если говорить о канале «112» - ситуация с ним аналогична ситуации с радиостанциями. Канал «112» владеет частотами в цифровом мультиплексе, которые должны были быть выданы региональным телекомпаниям. Была создана искусственная монополия, когда вместо региональных телекомпаний пролицензировали одну, которая получила приблизительно 65‒67% рынка. То есть фактически создали общенациональную компанию с прямым нарушением условий конкурса, который нужно оспорить.  

С «Вестями» – совсем другой вопрос: это убыточный агитационный продукт, который с бизнесом не имеет ничего общего, так что возникает вопрос об источниках его финансирования. И следует выяснить схемы финансирования этой формы пропаганды. В любом случае, должна быть легальная формула, которая позволила бы проанализировать этот бизнес и выявить несоответствие украинскому законодательству. 

Источник: Телекритика