Приватні радіошколи: сучасний підхід, але ще не гарантія роботи

На курсах радіоведучих кажуть, що випускають практиків, готових іти працювати за пультом. Та роботодавці не сприймають курси за фахову освіту

Нині радіоведучий не лише голова, що розмовляє, а й руки й вуха, тому що він сам сидить за пультом і поєднує багато функцій. На журфаках класичних університетів такого не вчать. Це одна з причин зростання популярності приватних радіошкіл: в індустрії вважають, що вони є реакцією на невідповідність державної освіти.

Представники ж академічної сфери таким освітнім центрам не довіряють. А більшість роботодавців або не зараховують курси до повноцінної фахової освіти, або кажуть, що взагалі не зважають на папірці.

На журфаках мало уваги приділяють спеціалізації, а коли приділяють, то в радіонапрямі орієнтують на роль диктора-журналіста. У цьому практики галузі вбачають основну проблему університетської радіоосвіти, а відповідно - й причину появи приватних радіошкіл.

Наразі на радіо працюють ді-джеї - люди, які й говорять у мікрофон, і працюють із програмним забезпеченням, і керують пультом, самі все зводять, пишуть тексти, підводки, самі дають їх в ефір, генерують ідеї, - розповідає«Телекритиці» Роман Давидов, викладач школи Astra Sapiens та ведучий Europa Plus.

У школі дається ширше розуміння процесів на сучасних радіостанціях, оскільки викладачі працюють там на різних посадах: ведучими, програмними директорами, продюсерами. Вони також можуть розповісти про внутрішню кухню.

Класична школа дикторства та уявлення, що «все зводиться на касетах та CD-програвачах», на думку Давидова, може бути корисним хіба що на державних станціях, однак не в FM-діапазоні: «Люди, які приходять з дипломом про вищу освіту зі спеціальністю диктора, кажуть, що їх могли вчити чого завгодно - філософії, журналістики і так далі, але в них майже немає практичних навичок, занять із людьми, які є практиками».

На його думку, роль приватних радіошкіл - у практичних аспектах. Людина за пару місяців (замість п'яти років) отримує всю базову практичну теорію, а також вивчає основний ефірний софт: «Ми розказуємо людям, що це за програми, даємо їм, щоб вони встановили їх на комп'ютері і тренувалися».

Навіть однакові дисципліни в університетах і радіошколах подаються під різними кутами. І там і там вчать правильно говорити, однак на курсах намагаються спрямувати в сучасне русло мовлення, до некласичної мови - «і не побутової, яка нині більше користується попитом на телебаченні, але й не жаргонної, не вуличної, щось середнє», - зазначає Роман Давидов.

Керівний партнер MJoy Radio, керівник українсько-польської «РадіоШколи» Роман Заяць вважає, що приватні курси не є досконалими і не можуть дати повної освіти. Їх можна швидше розглядати як короткі практичні посібники: для початківців - настанова, як адаптуватися до професії в Україні, а для тих, хто працює - це майданчики для спілкування з однодумцями. Вступні конкурси постійно ростуть: «Під час одного з наборів у нашій радіошколі було 8 чоловік на місце».

Викладачі університетів приватні ініціативи сприймають скептично, хоч і не заперечують, що альтернатива не зашкодить: «Поява приватних шкіл журналістики - цілком очікуваний процес, однак не завжди очікуваний результат, передусім для тих, хто їх відвідує. Враховуючи, що в приватних радіокомпаніях до мікрофона підходять аматори, які вміють у кращому разі сказати лише: "а зараз послухайте...", то, звичайно, така школа хоча б навчить їх не боятися мікрофона», - коментує ТК Олесь Гоян, професор, завідувач кафедри телебачення і радіомовлення Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. На думку професора, далеко не кожна радіошкола може забезпечити системну освіту й радійне мислення перед мікрофоном. Однак пан Гоян зізнається, що й сам інколи запрошує до своїх студентів професіоналів, які очолюють відомі в Україні радіошколи.

Прогалини в системі радіоосвіти, на думку Олеся Гояна, випливають з недооцінювання радіо як галузі порівняно з телебаченням та інтернетом. Як вважає професор, радіо має функціональні особливості, які наразі активно використовують і розвивають нові медіа, і, таким чином, воно стало дієвішим, ніж раніше.

І все ж в академічної освіти є нюанси, від яких нікуди не подінешся: недостатня технічна база та проблема кадрів. Роман Давидов стверджує, що спеціалістів-практиків не вдається залучити до викладання в інститутах, оскільки важко оплачувати їхню зарплату: «Багато наших студентів кажуть, що в університеті їм викладає якийсь дядя, який 20 років тому був журналістом, розказує, що таке нелінійний монтаж або як робилися сюжети на телебаченні, радіо в його часи. Кому це цікаво? Він пенсійного віку, отримує свою тисячу гривень, і в нього немає іншого виходу. Молоді спеціалісти за такі гроші не будуть працювати в системі освіти».

Роман Заяць у цьому питанні посилається на досвід США, де радіоосвітою займаються тільки люди зі значним практичним доробком у галузі. Викладач, за плечима якого роки досвіду, сам визначає програму, запрошує своїх друзів-колег із різних радіостанцій до викладання коротких курсів. Він є одночасно керівником своєї університетської радіостанції, де проводяться всі заняття. І дуже часто студентів «розкуповують» ще за рік до завершення навчання: «Нічого нового тут ми не придумаємо, давайте наших студентів вчити не в аудиторіях, а на радіостанціях».

Радіошкола inside: чого вчать

Здебільшого навчальний курс приватних радіошкіл має три напрями: вступ до теорії радіо, практичні постулати для ді-джея й техніка мовлення. Наприклад, навчальна програма «Першої української радіошколи» у першому блоці містить лекції: радіо як засіб масової інформації, формати радіостанцій, їх цілі і завдання в рамках формату, внутрішня організація, персонал, посади. У другому блоці: завдання й ніша ді-джея, типи ефірів, динаміка мовлення в кожному з сегментів ефіру, види інтерактивну, жанри радіопрограм, становлення ді-джея, види voicetracks, манери мовлення, стилі ведення. У третьому - дикція, дихання, голос, орфоепія тощо.

Українсько-польська радіошкола з огляду на динамічну еволюцію інтернету пропонує заняття з нових форм розвитку радіо, перевтілення його в мультимедійну форму ЗМІ.

За словами слухачки радіошколи Astra Sapiens Віталіни Ковальчук, навчальна програма передбачала лише дві дисципліни: «Радіодіджей» (основи та навички роботи на радіо) та «Ораторська майстерність». «Перша дисципліна розкриває нюанси роботи ведучого на радіо, розповідають про види радіопрограм, підводки, відбір пісень, технічні моменти: як підрізати, звести пісні, поставити заставки», - розповідає вона. Перед початком занять проводиться перший запис студента без підготовки, щоб потім порівняти з випускним записом і побачити результат.

У кабінеті є радіопульт, де всю теорію можна перевірити на практиці. Однак встигають тільки найбільш шустрі, оскільки «група велика, занять не так багато, а пульт один».

Для слухачки найціннішим були заняття з ораторської майстерності. Викладали актори з університету Карпенка-Карого: «Нас навчили правильно дихати, керувати "потужністю" голосу, розпрацювали м'язи обличчя (легше керувати звуком), вказали на проблеми, які є у вимові, та показали, як їх виправити. Не було жодної людини на потоці, у якої не було б вад у вимові. Під час щоденного спілкування деякі вади не відчутні, а під час виступів чи радіоефіру - ріжуть слух». Крім загальних вправ, ігор, завдань, за словами Віталіни, кожному підбирали індивідуальні вправи, як теоретичні, так і практичні. Ще один спецкурс - заняття з психологом «Як пройти співбесіду».

Анна Широка, ведуча новин на радіо NRJ, також була студенткою приватної радіошколи. На питання, чи готовий випускник одразу працювати на радіостанції, вона відповідає, що це дуже індивідуально: «Все залежить від конкретного випускника. Я відчувала себе готовою... Мені, навпаки, після першого ефіру здалося, що все навіть простіше, ніж кажуть на курсах».

А от Максим Подножка вважає, що пройшовши курси, випускники ще не готові сісти в крісло радіоведучого.

Загалом, за словами випускників, інформація в радіошколах вичерпна, однак для того, щоби відразу йти працювати на радіостанцію, потрібно протягом курсу якомога більше навчатися самостійно: писати підводки й озвучувати їх викладачам, щоб випрацювати свій стиль, весь час слухати й аналізувати радіо, читати і дивитися музичні сайти, працювати над своєю вимовою.

Місце за пультом: чи підвищує школа шанси на працевлаштування?

Люди йдуть у радіошколи, бо вірять, що вони неодмінно допоможуть знайти роботу. Роман Давидов пояснює, що курси не є гарантією працевлаштування, й ілюзій плекати не варто.

Однак, за його словами, є кілька нюансів, які все-таки допоможуть у пошуку «місця за пультом». Випускники вже знають стандартні внутрішні процеси й ефірний софт. Також у них є готовий демо-матеріал, яким можна озброїтися під час подальших співбесід. У фіналі навчання слухачі у вигляді дипломної роботи створюють власний ролик, так звану модель прямого ефіру.

Загалом до диплому будь-якої приватної радіошколи роботодавці ставляться скептично: «Диплом не має ваги, зазвичай в оголошення при прийомі на роботу зазначається: "Як освіта курси не рахуються"», - каже Максим Подножка.

Ймовірність швидкого працевлаштування після курсів залежить від конкретного випускника і його здібностей, додає Анна Широка. Оскільки у школах викладають радіоведучі і навіть програмні директори, найталановитіших вони помічають, і якщо десь є вакансія, рекомендують їх. Іноді представники радіостанції можуть проводити співбесіди в самій школі.

Сама Анна Широка кар'єру радіоведучої розпочинала здалека: спочатку влаштувалася менеджером із реклами, а паралельно домовилася безкоштовно практикуватися в ефірі вечорами: «А за рік, коли в мене з'явився досвід, мене взяли повноцінною ведучою».

Креативному директору радіогрупи УМХ Ігорю Ларіну складно оцінити якість освіти у приватних радіо школах, він схиляється до думки, що вони є непрофесійними: «Не можу оцінити їхню якість, тому що я там не викладаю. У мене в команді немає жодної людини, яка би закінчила ці курси». Як вважає пан Ларін, в Україні відсутня освіта, яка дається професійно, чітко і глибоко саме для роботи на комерційних радіостанціях: «Є факультет радіожурналістики, але це трохи різні речі. Радіожурналістика - це занадто вузько. Радіожурналісти - це журналісти, які працюють на станціях, де займаються журналістикою. А для розважальних станцій ніде в нас не готують і не навчають. У нас немає навіть професії ді-джея в реєстрі професій».

На питання, яку профпідготовку роботодавці цінують, Ігор Ларін відповів: «У людини має бути талант. Ми можемо навчити, якщо людина талановита».

Щодо так званої корочки, каже він, подеколи достатньо будь-якої освіти зі спеціальності, суміжної зі ЗМІ - журналістика, піар тощо. «Про свої кадри мають піклуватися ті, хто безпосередньо займається цим бізнесом. Для індустрії, безумовно, потрібні такі школи, але вони повинні бути професійними. Талановитих людей багато, але вчити їх треба правильно», - резюмує Ігор Ларін.

Для директора радіогрупи «ТАВР Медіа» Ігоря Чернишова не важливо, де саме здобував знання потенційний працівник - в університеті чи на приватних радіокурсах, - головне, щоб людина вміла робити свою роботу: «Якщо вона приходить із трьома дипломами з Гарварда і нічого не вміє, то як її брати на роботу?».

У форматі сampus

Допомогою молодим кадрам індустрії може стати університетське радіо. Радіостанції сampus-формату, здавна популярні на Заході, в Україні тільки почали набирати обертів. «Університетські радіо - це перший досвід і перша аудиторія, - каже Роман Заяць, - Уявіть собі: студент на другому курсі отримує завдання створити, запустити й вести ранкове шоу. В результаті це його радіопрограма і його екзамени, дипломна робота». Однак на переконання пана Романа, в Україні поки що такі варіанти неможливі, так як у нас інша специфіка й інша програма викладання.

Викладачі розглядають сampus-радіо як ефективну платформу для взаємного спілкування й навчання, оскільки вона не залежить від зовнішнього втручання у програмну політику. Плей-лист формують самі студенти.

Іноді університетські радіо створюються коштом різних грантів та фондів, однак зазвичай такі проекти не є довготривалими: «В Україні вже були спроби, й подавалися на ліцензування різноманітні проекти студентського радіо, - розповідає ТК Олесь Гоян, - Однак, потрапляючи на радіомовний ринок і здобувши частоту, такі ідеї комерціалізувалися, й відбувалася зміна формату, а отже, змінювалася й аудиторія».

Нагадаємо, у 2010 році стартував проект CampusRadioUkraine - станції, яку створюють студенти й для студентів за аналогом популярного у світі формату College. Це спроба навчального радіомовлення в інтернеті, покликана об'єднати різні школи радіожурналістики України в одному радіоефірі: «Така радіостанція допомагає студентам і викладачам відчувати, що вони поєднані не лише аудиторіями та деканатами, а й мають можливість зрозуміти один одного за допомого радіоефіру», - каже пан Гоян.

Своя станція є й у студентів Національного університету «Києво-Могилянська академія». В обідню перерву вона мовить через гучномовець просто у внутрішньому дворі кількох корпусів.

У 2009-му відбулося відродження й радіостанції Національного технічного університету «КПІ». Студентську ініціативу запустити радіо на вулицях вишу адміністрація сприйняла відкрито, оскільки вбачала в ній ще один спосіб комунікації в 30-тисячному університеті. «Все було зроблено швидко. Радіофікували Політехнічну вулицю, зробили її пішохідною, розставили динаміки, і це були перші кроки», - розповів «Телекритиці» куратор проекту Геннадій Новіков. Спочатку основним контентом «Радіо КПІ» була музика й актуальна інформація, новини, анонси заходів, згодом з'явилися програми про різні стилі музики.

Навколо кістяка колективу (5-6 чоловік) завжди активний рух нових кадрів: «Напевно, без цього руху не було розвитку. Дехто приходить і лишається на довше, хтось попробував свої сили, відчув, що не його і пішов».

Якісно новий етап у розвитку радіостанції розпочався, коли студентам вдалося виграти грант одного з мобільних операторів на розвиток студії: «Студенти почали записувати в нас безкоштовно свої пісні. Фактично, ми під це вигравали грант - створення студентської студії звукозапису». Першу мінімально необхідну техніку придбав вуз - пару мікрофонів, пульт - а вже коштами гранту вдалося доукомплектувати студію.

За словами Геннадія Новікова, студенти, які займаються проектом, ніякої радійної освіти не мають, швидше навпаки, відбувається зворотній зв'язок, коли, поекспериментувавши за пультом, ідуть за глибшими знаннями на різні курси: «Студентське радіо як мінімум може профорієнтувати. Якщо людина на аматорському рівні спробує й побачить, що це її історія, вона рухатиметься далі».

Студентських радіо стає все більше, оскільки завдяки інтернету їх стало технічно простіше створювати.

Тетяна Веремчук

Источник: Телекритика