Терористи і держава на одному зв'язку
Події у Криму і на сході України за лічені дні виявили чимало вітчизняних проблем, у тому числі й в інформаційно-телекомунікаційній сфері, у зв'язку з чим українські війська, правоохоронні структури та суспільство в цілому зазнають значних втрат. Причин такої ситуації багато. Найголовніша — в Україні немає державного оператора і державної телекомунікаційної мережі. Все, чим оперуємо в "сухому залишку", починається зі слова "немає": немає захищеного надійного зв'язку між державними структурами, немає зв'язку в умовах надзвичайного чи воєнного стану, немає єдиного державного органу управління ІТ-галуззю; немає державної ІТ-інфраструктури та Національного центру оперативно-технічного управління (НЦУ). Органи державної влади України повністю залежні від приватних ІТ-компаній (телекомунікації, телебачення, радіомовлення, доступ до мережі Інтернет тощо). Відсутність державної телекомунікаційної мережі призвела до того, що управління органами державної влади забезпечується з допомогою приватних операторів зв'язку, на базі яких також функціонує система управління терористичними угрупуваннями та їх координація з-за кордону. Парадокс — заборонити роботу приватних операторів держава не може, оскільки таким чином позбавить зв'язку й себе. Збройні сили України в умовах бойових дій змушені розгортати телекомунікаційну мережу зв'язку польовими засобами. При цьому польова мережа зв'язку малої потужності і практично не захищена.
Є великі проблеми в галузі телебачення та радіомовлення. Через застаріле аналогове обладнання компанії РРТ та недостатнє його фінансування близько 7 млн громадян користуються послугами сірих дилерів, які надають послугу супутникового TV, але не несуть жодної відповідальності за якість наданих послуг і не сплачують податків до державного бюджету. У часи Януковича цю нішу почала "освоювати" компанія "Зеонбуд", пропонуючи громадянам послугу ефірного цифрового телебачення Т2, на яку нова влада не має жодного впливу.
У державі практично не розвивалась і не розвивається телекомунікаційна інфраструктура з використанням технологій 4 покоління (4G), що не дозволяло створити власну навігаційну систему на особливий (воєнний) період для роботи засобів технічної розвідки, систем наведення високоточної зброї тощо. Немає системи сповіщення населення про запровадження надзвичайного стану. Традиційно для цього використовується радіосигнал у будь-якому діапазоні й по будь-якій телефонній лінії. Той-таки "Укртелеком" перестав забезпечувати працездатність системи оповіщення радянських часів. Неважко уявити, скількох людських жертв вдалося б уникнути, якби держава мала змогу заздалегідь попередити про небезпеку своїх громадян. Тут слід визнати, що вина не лише на "Укртелекомі". В Україні працює понад 100 комерційних радіостанцій у FM діапазоні та десятки приватних операторів телефонного зв'язку. Однак держава не має законодавчого й регуляторного впливу на власників цих компаній , не має і технічної можливості здійснювати оповіщення через них.
І ще одна проблема, на яку уряд України не впливає. Це — забезпечення надійного телевізійного мовлення. Події у Києві, анексованому Криму, Донецькій та Луганський областях дуже яскраво демонструють наслідки цього: будь-яка банда з автоматами може взяти в облогу телевізійну вишку та перервати телевізійне мовлення або відключити чи включити будь-які телевізійні канали.
Безперечно, одна з причин такого становища — безвідповідальність колишніх урядовців за виконання "особливих умов" приватизації "Укртелекому". 12 жовтня 2010 р. КМУ видав розпорядження за №1948-р "Про погодження умов проведення конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ "Укртелеком", в якому був пункт про створення і безоплатну передачу виділеної телекомунікаційної мережі спеціального призначення (далі — ТМСП) у державну власність. Минули роки, а відомий власник "Укртелекому" державі ТМСП так і не передав, чим, фактично, позбавив її урядового зв'язку та відомчих мереж державних органів влади, правоохоронних структур і органів військового управління. ТМПС перебуває в мовчазній безоплатній оренді укртелекомівських господарів, приносить їм чималі доходи. А держава, говорячи мовою бізнесу, сьогодні є таким самим клієнтом для "Укртелекому" як, наприклад, і будь-яке терористичне угруповання. До речі, якщо "Укртелеком" потрапив до рук Ріната Ахметова за тією ж схемою, що й більшість інших активів у часи президентства Януковича, то екс-глава держави, може, не такий і чужий для компанії…
Ці фактори є вагомими причинами нинішніх втрат. І не лише інформаційних. Хоча й запізно, Кабінет міністрів України все ж таки вирішив повернути контроль над інформаційно-комунікаційною сферою. У розпал військових дій на сході уряд готує нове розпорядження —
"з метою виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2010 року №1948-р "Про погодження умов проведення конкурсу з продажу пакета акцій ВАТ "Укртелеком" щодо безоплатної передачі виділеної телекомунікаційної мережі спеціального призначення (далі — ТМСП) у державну власність" і наказує "Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації з участю Фонду державного майна у встановленому законодавством порядку здійснити прийняття ТМСП від товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСУ".
Безперечно, завдання правильне — повернути у державну власність телекомунікаційну мережу спеціального призначення. Інше питання — наскільки вона буде ефективною в нинішніх реаліях, адже ТМСП побудована на базі застарілих технологій, і її робота цілком залежить від роботи приватних мереж "Укртелекому" та його персоналу, вона не має резервних каналів зв'язку, втрачено занадто багато часу, впродовж якого ТМСП практично не розвивалася.
Ці обставини вимагають прийняття технічно грамотних і фінансово обґрунтованих рішень. Однозначно — держава зобов'язана мати державного оператора, здатного забезпечити надійний і захищений зв'язок. Силові та військові структури не можуть і не повинні в умовах воєнних дій "сидіти" на одних каналах зв'язку з терористами. Держава мусить відновити контроль над інформаційно-телекомунікаційною сферою.
Терміновість і невідкладність цього завдання активізували різні бачення та проекти, аналізувати які урядом чи прем'єром несподівано призначено не фахівця у сфері телекомунікацій, а колишнього міліціонера та першого віце-прем'єр-міністра України, а зараз генерального прокурора, В.Ярему: "Проект розпорядження Кабінету Міністрів України "Про прийняття виділеної телекомунікаційної мережі спеціального призначення у державну власність" розроблено на виконання доручення від 28.04. 2014 за № 16886 /11/1-13 першого віце-прем'єр-міністра України Яреми В.Г". Відтоді частим відвідувачем КМУ став голова Держспезв'язку часів Януковича, а нині голова наглядової ради "Укртелекому" Л.Нетудихата.
Один із проектів, які блукають владними кабінетами, зводиться до формально-документальної передачі ТМСП у власність держави і створення на її основі державного оператора із залученням приватних інвестицій відомого донецького інвестора. Це означає, що зв'язок між державними, у т.ч. й військовими та правоохоронними, структурами і далі буде в руках того самого ахметовського менеджменту. Але СБУ нібито знайшла швидкі й правильні аргументи щодо неприйнятності такого варіанту, і ці аргументи виявилися сильнішими за дружбу Арсенія Петровича з Рінатом Леонідовичем.
Є ще один проект, який останніми днями вийшов на перший план. Як стало відомо з надійних джерел, наприкінці минулого тижня у Державній службі спеціального зв'язку і захисту інформації (в миру — Держспецзв'язку, центральному органі виконавчої влади, який, зокрема, відповідає за урядовий зв'язок та стан телекомунікаційних мереж в Україні) відбулася презентація проекту створення державного оператора телекомунікаційних послуг на базі Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (КРРТ). У документі, який є в розпорядженні редакції, зазначається, що стратегією розвитку КРРТ передбачено "модернізацію мереж радіорелейних ліній Концерну з метою використання інфраструктури для потреб державної системи урядового зв'язку, Національної системи конфіденційного зв'язку, інших спеціальних споживачів, забезпечення виконання заходів мобілізаційної готовності та інформаційної безпеки, впровадження цифрового наземного телебачення, розвитку новітніх телекомунікаційних послуг, впровадження на базі Концерну РРТ послуг широкосмугового доступу".
Перше запитання: який стосунок має телерадіомовна структура до національної системи конфіденційного зв'язку? Як і які саме послуги вона може надавати Міністерству оборони України, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, що скромно названі "іншими спеціальними споживачами"?
Друге запитання — стосовно технологій. Навіщо у ХХІ ст. аж так акцентувати на модернізації радіорелейних мереж? "Радіорелейки" значно програють оптоволоконним каналам зв'язку у якості, швидкості та надійності. Військові експерти одностайні: радіорелейні лінії зв'язку не можна використовувати як основні через їхню низьку надійність, порівняно з кабельними. Їх можна задіяти як резервні лінії на окремих напрямках. Але в жодному разі "радіорелейки" не мають бути базовим рішенням. Крім того, розташування вишок КРРТ не вигідне з точки зору підключення державних установ, у яких немає кабельних каналізацій, а їх будівництво — окрема проблема. Можливості радіорелейних ліній дуже обмежені в гірській місцевості, де відстань між населеними пунктами понад 20 км. Хоча доповідачем і були озвучені плани побудови DWDM мережі протяжністю
6 тис. км, однак експерти ринку зв'язку заявляють, що для повноцінного забезпечення телекомунікаційними послугами країни довжина каналів має становити не менше 11 тис. км.
Далі. Проект жодним чином не передбачає побудову резервної мережі та використання супутникового зв'язку. У важкодоступних регіонах в умовах надзвичайного стану останній є єдиним варіантом швидкої організації надійного зв'язку.
Загалом, у документі не йдеться про те, яким чином майбутній "оператор" надаватиме кінцевим споживачам послуги, для котрих КРРТ не має ані юридичних підстав, ані технічних можливостей.
Та навіть якщо не торкатися питання технологій і поглянути на запропонований проект з погляду економічної доцільності, складається враження, що він абсолютно відірваний від фінансових реалій країни. Створення національного державного оператора зв'язку потребуватиме 4–5 років часу та, за оцінками різних експертів ринку, від 3 до 4 млрд грн. державних інвестицій. Чи є в сьогоднішніх соціальних і політичних реаліях у держави такий час і такі кошти? Дуже і дуже сумнівно. Ще в Концепції зазначено, що держава керуватиме лише 80% складових створеної системи, а решту необхідного буде орендувати у приватних операторів. З таким підходом дуже складно говорити про захищеність, незалежність і керованість телекомунікаційної мережі з боку держави. Чи будуть ті 20% населення в умовах надзвичайного стану належним чином сповіщені про небезпеку? Чи будуть забезпечені зв'язком військові, якщо потраплять у ту зону, де мережа належить "орендодавцю", а той не може вирішити, яку зі сторін військового конфлікту він підтримує?
У проекті КРРТ є ще приховані "родзинки". На зазначеному засіданні Держспецзв'язку було озвучено "умови", за яких КРРТ візьме на себе місію побудови державної мережі зв'язку. Це — отримання загальнонаціональної ліцензії на цифрове телебачення та залучення державних інвестицій. Разом — приблизно 6 млрд грн із бюджету! І як тут не згадати мега-проекти, котрі ініціювалися державою, в котрі вгачено бюджетні кошти, але жоден із котрих так і не дійшов до фази активної реалізації. Насамперед ідеться про "Відкритий світ", "Електронний уряд", "Єдине вікно". Ці проекти мали бути реалізовані на базі тієї самої загальнонаціональної державної телекомунікаційної мережі, у створення якої потрібно інвестувати лише один раз!
І все ж тим місцем, де "собака заритий", видається проект створення цифрового телебачення Т2 компанією "Зеонбуд", власників якої асоціюють із Р. Ахметовим, В. Хорошковським та нині московсько-ростовською "сім'єю". Публічно її представляє депутат-регіонал Ю.Мороко. Цікава й показова історія зростання цього телемонстра. Спочатку у грудні 2010 р. Нацрада видала ліцензію "Зеонбуду" і дозволила будівництво 4-х мультиплексів по 12 каналів. Ну а як інакше, коли тоді ще невідома компанія "Зеонбуд" поклала на стіл гарантію державного "Укрексімбанку" на 1 млрд грн (!), а вже на початку 2012 р. презентує власну суперсучасну й дорогезну станцію управління ефіром! Причому розміщує її не у своїх приміщеннях, а саме в КРРТ, на Дорогожицькій, 10. Це означає, що мали місце найвищі гарантії використання потенціалу КРРТ і його тотально контрольованого менеджменту. "Зеонбуд" із використанням телевишок КРРТ (а їх 560) створює власну мережу, а інші телекомпанії вимушені платити грубі гроші за передачу сигналу. Однак і цих коштів ВІП-"цифровику" видалося замало. Тому щедра держава допомогла ще й грошенятами, вклавши в Т2 "Зеонбуду" 350 млн грн. Ми поки що не торкаємося кулуарних домовленостей власників цифрового проекту з представниками нової влади, котрих учасники ринку відверто називають хрещеними батьками нової масштабної корупційної схеми. Однак є цілком закономірні запитання, які потребують відповідей: який сенс заганяти державні гроші у комерційний проект, уже запущений попередньою владою? Може, Концерн РРТ, з урахуванням політичної доцільності та повноважень нової пост-майданівської верхівки, підрихтував склад власників і хоче за рахунок держави залучити додаткові інвестиції у розширення бізнесу "Зеонбуду"? А може, проект Концерну є черговим бізнес-проектом модернізованого "Зеонбуду", мета якого — не побудова державної мережі, а монополізація нинішніми урядовими кураторами послуг із цифрового ТБ і широкосмугового доступу для населення, та ще й за державні кошти?
Проте навіть не беручи до уваги питання часу, інтересів окремих посадовців та державних інвестицій, самі шляхи реалізації і стратегія в таких проектах мають присмак чергового "розпилу" бюджетних коштів і державних технічних ресурсів. В умовах активного розвитку ринку, впровадження новітніх технологій, зв'язок в Україні все ще намагаються спроектувати за стандартами Радянського союзу. Багато говорять про необхідність залучення молодих кадрів, повну ротацію верхівки виконавчої влади, але чомусь уряд ігнорує ці питання у найтехнологічнішій галузі — у ІТ та телекомунікаціях, де й надалі керують фахівці радянської доби, котрі намагаються реанімувати за державні кошти технології, що є їхніми ровесниками. Загалом, ситуація виглядає так, ніби на розбите вікно намагаються повісити нові штори і вдати, що протягів від цього стане менше.
В Україні потрібно негайно розпочати створення державної ІТ-інфраструктури, яка насамперед забезпечить потреби органів державної влади, Збройних сил України, інших військових формувань та спеціальних користувачів, — із використанням космічних технологій, із надійним захистом, із мінімальною залежністю від приватних (особливо іноземних) операторів та без будь-якого впливу зовнішніх чинників. Треба розпочати створення державної мережі широкосмугового доступу 4-го покоління подвійного призначення, впровадження систем контролю за об'єктами критичної інфраструктури, запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків, суцільного розгортання системи екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером виклику екстрених служб "112". Треба впроваджувати інформаційні технології у військовому секторі для створення надійної системи управління Збройними силами (від генерального штабу до кожного солдата), сучасної системи військової розвідки та систем високоточної зброї тактичного рівня (за принципом: кожна куля, кожен снаряд — у "ціль"). Треба впроваджувати сучасне телебачення (IPTV) з допомогою інформаційних систем і систем супутникового зв'язку.
Ці завдання — нагальні, і вирішувати їх слід швидко. А тому потрібно негайно провести прозорий "внутрішній" державний аудит усього телекомунікаційного потенціалу приватних операторів, зосередившись на наявності в них ключових показників: а) максимальна оптико-волоконна мережа;
б) космічна складова; в) лінії до найбільших вузлів доступу та обміну інформацією. Треба починати говорити з національними комерційними операторами, які відповідають цим критеріям, про варіанти участі держави та про умови максимально повного задоволення державних потреб. Держава сьогодні має всі шанси виграти: продавши занепалий "Укртелеком", вона може стати співвласником модернового телекомунікаційного комплексу, який можна і треба швидко адаптувати для вирішення телекомунікаційних проблем "спеціальних споживачів" (МОУ, СБУ, МВС, СЗР) та інших державних структур. При цьому не треба розраховувати на бюджетні кошти, оскільки, крім відомого донецького стратега, є інші, іноземні й вітчизняні інвестори, для яких такий проект зрозумілий і привабливий — розвиток та розбудова існуючого технічно досконалого ІТ-оператора та наближення до моделі, за якою розвиваються державні телекомунікаційні складові у Німеччині і США. У цих країнах немає проблем зв'язку між військовими підрозділами чи силовими структурами. До речі, згадаймо про
10 млрд, виділених Україні під проекти Євросоюзом. Чи це на гідна мета для їх часткового використання?
Як стало відомо DT.UA, Кабінету міністрів України запропоновано альтернативний варіант створення державної загальнонаціональної телекомунікаційної мережі. Власні джерела повідомили, що йдеться насамперед про оперативне ( 1–2 місяці) вирішення наявних проблем без залучення величезних інвестицій. Хочеться сподіватися, що КМУ розгляне й візьме до уваги альтернативне рішення.
Україна може радикально реформувати і ІТ-телекомунікаційну сферу, і управління нею, якщо позбудеться "нафталінових" стратегій розбудови комерційних проектів на уламках радянських технологій із участю тимчасових урядовців і за бюджетні кошти.
Источник: gazeta.dt.ua
blog comments powered by Disqus
